ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Войнович мастерски высмеял современную Россию
Раздел: Курьезы  
+2

Войнович мастерски высмеял современную Россию

Войнович мастерски высмеял современную Россию
В Украине перевели новую книгу Владимира Войновича


Кто в нынешней России Перлигос? Конечно, Владимир Путин! Потому Перлигос - это сокращенно «Первое лицо государства»(в украинском переводе Перодер - "Перша особа держави"). А как он выглядит, этот Перлигос? Тю, кто же не знает, как выглядит Владимир Владимирович? А вот и нет! Перлигос - он с клювом, с когтями и вообще малинового цвета. Потому Перлигос - это персонаж романа «Малиновый пеликан», написанного Владимиром Войновичем. Он таким его, Путина, видит в своем писательском воображении, потому Перлигос взялся спасать редких птиц - малиновых пеликанов - от полного уничтожения. Этих бедных, несчастных птиц почти довела до гибели киевская хунта, что открылось миру после «освобождения» Крыма. А спасение заключается, конечно, в высиживании яиц последней пары малиновых пеликанов. Сами они этого уже не умеют делать - следствие депрессии после многолетнего господства хунты на солнечном полуострове. Конечно, такую ​​важнейшую для всего человечества миссию в России может осуществить только одно лицо - Первое лицо государства.

Вот такая она, современная Россия глазами Владимира Войновича, передает Хроника.инфо с ссылкой на Укринформ.

Перечень всех званий и премий российского писателя Владимира Войновича занял бы хороший абзац. Скажем лишь главное: Войнович написал произведение, переведенное на тридцать языков мира. Речь идет о всемирно известной «Жизни и необычайных приключениях солдата Ивана Чонкина». Острый сатирический роман, который на родине автора напечатали лишь тогда, когда развалился коммунистический СССР. А до тех пор «Чонкин» завоевывал читательский мир в зарубежных изданиях, за что его автора - Владимира Войновича - чекисты сначала попытались отравить (к счастью, неудачно), а в 1980 году выгнали из СССР и лишили советского гражданства.

В Киеве 20-24 апреля 2016 ко Всемирному дню книги и авторского права в "Мистецькому Арсеналі" состоится VI международный фестиваль «Книжковий Арсенал». На нем издательство «Фолио» представит украинский перевод новой книги Владимира Войновича - «Малиновый пеликан».

Украинские переводы книг Владимира Войновича имеют уже свою собственную богатую историю. Впервые «Чонкина» издали в Киеве отдельной книгой (издательство «Днепр») еще в 1992 году. Кстати, даже раньше, чем в России - там «Чонкин» в то время выходил только в журнальном варианте ( «Юность»). Затем были новые издания на украинском главного произведения Войновича, а также переводы романов «Москва 2042» и «Монументальная пропаганда». И вот новый перевод нового произведения Войновича. Он выходит практически одновременно с российским оригиналом в Москве - там «Малиновый пеликан» представлен 31 марта. Все переводы Войновича сделал его неизменный переводчик на украинский Михаил Каменюк.

Мир знает Войновича прежде всего как писателя-критика советской действительности. Его художественная сатира - как приговор жестокому, бесчеловечно грубому и одновременно жалкому и смешному СССР. «Малиновый пеликан» - это уже произведение о современной России. О России, которая сошла с ума от восхищения своим «Перлигосом» (Первым лицом государства), которая пошла войной на Украину и на весь мир. Как всегда у Войновича - произведение юмористическое, ироническое, но и печальное и даже, можно сказать, иногда злое. Только настоящий российский патриот может быть таким правдиво беспощадным к грехам своих соотечественников. Такими были в России и Гоголь, и Салтыков-Щедрин, и Зощенко.

20 апреля Укринформ опубликует ответы Владимира Войновича на наши вопросы. А пока предлагаем читателям небольшой отрывок из «Малинового пеликана». Для объяснения: главный герой романа (а это сам автор, вовсе не Путин-Перлигос) вдруг, силой авторского воображения, стал во главе России и решил, что для революции нужно сделать что-то такое, что подняло бы против власти весь российский народ.

Войнович мастерски высмеял современную Россию


Володимир Войнович. «Малиновий пелікан» (уривок)

Потім я запровадив іще різні новації. Наприклад, дозволяти вільний продаж наркотиків і відмінити вікові обмеження для споживачів алкоголю, маючи на увазі, що в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння народ буває більше схильний до дій руйнівного характеру. Думаючи про залучення до революційного протесту якомога більше народу, я не забув про людей нетрадиційної сексуальної орієнтації, серед яких виявилося дуже багато злих супротивників існуючого ладу. Щоб розізлити їх іще більше, зберегти від їхнього впливу підростаюче покоління і спрямувати їх в традиційне русло, я видав указ про створення сітки спеціальних кінотеатрів, де дітям, розпочинаючи з підліткового віку, з виховною метою повинні показувати порнографічні фільми, які демонструють всі принади традиційних стосунків різностатевих партнерів.

Однак через короткий час мені довелося признати, що всі мої укази ні до чого не привели. Довелося знову збирати Державну думу разом з Державною радою.

- Ну, що, - кажу їм, - хлопці, щось я не бачу ніякої революції. Ви чи просто працюєте абияк, чи свідомо саботуєте мої вказівки. Не знаю, куди дивляться наші силові відомства.

І тут просто перед собою бачу: сидить оце такий повновидий, мордатий суб’єкт в генерал-поліцейській формі, що явно жодної дієти не дотримується, щоки на погонах лежать, скільки там зірок не видно. Однак сидить, слухає уважно.

- Ви, - кажу, - дядя, ким будете?

- Дозвольте доповісти, міністр внутрішніх справ Попльовкін.

- Ось ви то, Попльовкін, мені й потрібні.

- До ваших послуг, - каже, - Ваше Вашество, Іван Іванович. Накажете заарештувати Думу? – запитав він і простяг руку до пістолета, що висів на заду.

- Це було б добре, - зупинив я його. – Але якщо всю Думу заарештувати, народ буде такий вдоволений, що жодної революції від нього іще років сімдесят не діждеш. А ось ваше відомство, що воно зробило для того, щоб викликати народне невдоволення?

Замислився.

(…)

- Напрімєр, проізводим незаконні задержання, приміняєм недозволені методи ведення дознанія.

- Незаконні – це що? Катування, чи як?

- Так точно.

- Які саме?

- Та самі, як кажуть, стандартні.

- А конкретно?

- Ну, конкретно вони бувають різні. Магазин, ласточка, звонок Перодеру, світло в кінці тунелю.

- І як вони виглядають?

- По-разному. Магазин – це коли вам… то єсть, не вам, а кому-то натягують на голову поліетиленовий пакет і ви…то єсть, ізвіняюсь, не ви, а він от удушенія утрачає сознаніє. Ласточка – коли руки ззаді прив’язують до ніг, звонок Перодеру – це питка током через старий телефонний апарат, такий, знаєте, з ручками. Його крутять, і чим бистріш, тим сильніш ток. Дуже хорошо действує.

- Так, - сказав я. – А світло в кінці тунелю?

- Ну, це самий надьожний способ. Проктологіческий.

- Який?

- Ну, от ви, допустім, задержаний, і вам, ізвіняюсь, в задній проходик… То єсть, ізвіняюсь, не вам, а задержаному в задницю всовується який-небудь продовгуватий предмет круглого сєчєнія. Пам’ятаєте, в городі Казані, з ціллю полученія од задержаного нужних признатєльних показаній, в задній проход була введена бутилка із-под шампанського, від чого він скончався.

- І це, - припустив я в запитальній формі, - звісно, викликало обурення широких народних мас?

- К сожалєнію, нє, - зітхнув міністр, - возмущався тілько, доки був живий, сам іспитуємий. Та скоро не видержав такого, як він виразився, іздіватєльства і помер з ціллю нанесення врєда іміджу нашої поліції.

- Ну, те, що помер, це недобре. Нам потрібні громадяни не мертві, а живі, обурені, захоплені революційним поривом. Були іще подібні інциденти?

- Були, но не з бутилкою, а з черенком лопати. П’ять год тому назад в Томську один сержант, будучи сильно огорчоним сваркою з супругою, увів прив’язаному до топчана місцевому журналісту в то же місце черенок від штикової лопати.

- І що ж?

- На жаль, іспитуємий тоже скончався.

- І в Томську не було масового повстання?

- Було, Ваше Високородіє. Чоловік п’ятнадцять, не менше, родичі і коллеги пострадавшого виразили рєшітєльний протест, требували ретельного розслідування.

- Ну, ось що, міністр, вашу роботу я признаю незадовільною. Ну, що зробив цей ваш поліцейський? І чоловіка задарма угробив, і протесту справжнього не викликав.

- Вибачте, Ваша Великовеличність, позвольте виразити мнєніє. Діло не в поліції. Ми стараємося, но народ ніяк не хоче протестувати за когось. Наші люди способні боротися тілько сам за себе, та й то…

Я витримав паузу, подумав трохи і мені сяйнула блискуча ідея.

- Ну, що ж, - сказав я, - якщо ми не можемо досягти масового невдоволення шляхом роботи з окремими індивідуумами, то слід подумати, як через задній прохід дійти до свідомості кожного громадянина. Як міністр, гадаєте, це можливо?

Я побачив, як у міністра заблищали очі, коли в мізках його стала провертатися операція: закупити сто сорок мільйонів пляшок французького шампанського, місткість продати на розлив, а порожні пляшки…

- Ні, - перервав я його роздуми, - купувати шампанське не будемо. А ось держаки…

Я відшукав очима міністра лісової і деревообробної промисловості, бачу і в нього очі загорілися, а в голові застрибали цифри. Він уже уявив собі, як виставить державі рахунок. Оскільки в рублях він рахувати не звик, він подумки оцінив держаки по двадцять доларів за штуку. Якщо отримати по двадцять доларів за штуку, і витратити два, і помножити різницю в вісімнадцять доларів на сто сорок шість мільйонів…і він уявив собі віллу в Майямі з басейном, з каділлаком в гаражі, гвинтокрилом на даху і яхтою завдовжки метрів сто сімдесят біля власного причалу. В цей момент він зустрівся поглядом зі мною, і вілла в його уяві зменшилась до розмірів великої квартири, каділлак в гаражі зостався, яхту замінив чотиримісний катер, а гвинтокрил з даху здуло вітром. Міністр напружився, щоб прочитати мої можливі думки з цього приводу, і замість квартири в Майямі розгледів СІЗО в Лефортові, камері, повну карних злочинців, і своє місце на підлозі біля параші.

Тут я зовсім опустив його на землю, телепатично повідомивши, що камери в СІЗО він може уникнути: якщо заздалегідь погодиться, що простий держак при масовому виробництві ніяк не може коштувати більше півтора долара, які й будуть негайно переведені на рахунок міністерства.

Велика революція держаків

Як вже було вище сказано, уві сні події іноді розгортаються значно швидше, ніж наяву. Наяву депутати ще довго б чикались, сперечались, наводили б докази “за” та “проти”, гадали б у профільних комітетах, а тут прийняли відразу в усіх трьох читаннях, і я, щоб не відкладати справу до наступного сну чи до наступної втрати свідомості, підписав відповідний указ. У ньому зазначено, що загальне держакування всього дорослого населення проводитиметься в спеціалізованих медичних установах досвідченими фахівцями (лікарями та поліцейськими) під місцевим наркозом та із застосуванням вазеліну. Вазелін потрібен для того, аби пацієнти залишились живими та здатними на сильне обурення. Мертві, як відомо, на обурення не здатні. Я відразу доповнив указ застереженням про можливі санкції проти громадян, які спробують ухилитись. Наказано, що особам, які не матимуть довідки про проходження держакування, не видаватимуться зарплати, їхні рахунки у банках заморожуватимуться та виїзд за кордон заборонятиметься. Я передбачив і можливість заохочення: першому мільйону, що пройде держакування, пообіцяв безкоштовно по пляшці горілки та баночці гусячої печінки “фуа-гра” від вітчизняного виробника.

Після чого відбулось широке обговорення запропонованого заходу на усіх каналах телебачення. Я передбачав, що сам захід може видатись людям настільки дикунським та образливим, що вони, нарешті, обурені до глибини душі, повстануть та здійснять революцію, не очікуючи наміченої екзекуції. Але щоб хвиля народного гніву не виявилась занадто вже некерованою, я попрохав наших найбільш популярних телеведучих Кислова та Індюшкіна провести декілька ток-шоу, учасники яких виступили б “за” та “проти” держакування, і щоб ті, які “за”, перемогли, але з не надто великою перевагою. Однак я недооцінив таланти цих чудових журналістів. Вони провели свої передачі так блискуче, що переважна більшість, вісімдесят дев’ять з половиною відсотків громадян нашої федерації погодились з тим, що держакування вкрай необхідне, проводиться для їхньої ж користі та для цілковитої розгубленості, котрої зазнають Пентагон, НАТО, Барак Обама та Ангела Меркель. Держаки, введені під наглядом лікарів та із застосуванням вазеліну, сприятимуть розпрямленню хребта кожного, підданого цій унікальній процедурі.

Відверто кажучи, результати проведених опитувань мене здивували та засмутили, але я заспокоїв себе тим, що люди звикли похваляти усі рішення найвищого керівництва, але коли дійде до справи, вже тоді-то обурення широких народних мас буде мені забезпечено.

(...)

Я нічого не відповів, але почув знадвору якийсь гомін, повернувся до вікна та побачив величезні натовпи народу, які зі смолоскипами, різнобарвними стягами, транспарантами та чиїмись портретами, як табун диких тварин, мчали у бік центру. Ось вона, революція, що усе зносить на своєму шляху, котра так часто марилась мені у моїх спотворених мріяннях!

– Це не революція, – сказав Іван Іванович, який з’явився невідь звідки.

– Ви знову тут? – здивувався я.

– Я увесь час з вами, – відповів він чомусь сумно. – І завжди буду з вами.

– Ви, немов кліщ, – шпигонув я.

– Я, можливо, і кліщ, – гірко посміхнувся він, – але це не революція.

– А що ж це?

– Придивіться самі.

Придивившись, я побачив, що очолюють натовп, уявіть собі, Семигуділов та моя хатня робітниця Шура. Вони з натхненними обличчями йдуть попереду, розтягнувши довгий, на всю ширину колони транспарант, на котрому слов’янською в’яззю написано: “Вдаримо держаком по марних сподіваннях НАТО!”. Інші несли транспаранти та плакати, що висіли на грудях з усілякими портретами, малюнками, карикатурами та текстами проти санкцій, одностатевих шлюбів та просування на Схід блоку НАТО. «Хай живе Загальне Держакування!» – ось був головний лозунг усіх, що йшли разом. Малюнок у вигляді бійця громадянської війни з пальцем, що вказує: «А ти пройшов Держакування?». «Поголівне Держакування – наша відповідь європейським санкціям». На невідповідність напису суті справи звернула увагу Зінуля.

– Чому Держакування поголовне? – запитала вона мене. – Держаки ж не в голову забивають. Як на мене, точніше його назвати подупним.

Читайте также: Российский музыкант высмеял путинскую Россию. Видео


Я погодився з нею, що так точніше, але засумнівався, що Роскомнагляд пропустить таке визначення.
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Загрузка...
загрузка...
19-04-2016, 11:32 » Автор: Анна Мартынова
     1372
     0


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх