Хвороба політиків настільки часто слугує своєрідним елементом політтехнології, що швидко відрізнити де симуляція, а де дійсно тяжкий стан здоровя, без кваліфікованого медика не обійтися.
Тільки ж не забуваймо ще й про лікарську таємницю, адже наші політики в необхідних моментах на кожному кроці гіперболізують свій стан хворобливості, а у випадку репутаційної загрози міняютть платівку на злочинне оприлюднення щодо них лікарської таємниці. Корбан прооперований, і добре що все сталося вчасно, але чи забули українці Миколу Рудьковського, котрий в перервах між відвідинами Парижа в супроводі групи підтримки з осіб модельної зовнішності , встигав прокататися перед телекамерами на інвалідському візку. Чи приїзд Юлії Тимошенко на Майдан — на сцену її викотили також на візочку, тільки не встигли перезути — вона всідалася на візочку попри болі в спині взута в туфлі на добрячих шпильках…Таких казусів добіса в українській політиці, і той хто включаєтьсся в інформаційну істерію, поспішає через деякий час видатися дурнем, якщо не просто лише недалекоглядною людиною.
Тому переставаймо істерити довкола здоровя політиків, той хто із печальних випадків хоче зробити своєрідний політпіар, повинен памятати, тема здоровя політикі внічого доброго для електорального потенціалу політиків не привносить….Люди просто керуватимуться дещо жорсткішою логікою — навіщо нам обирати хворого в депутати, якщо стан здоровя не дозволить йому виконувати свої депутатські обовязки? Якщо ж станом здоровя політичного діяча хочуть нашкодити його конкурентові, то тут вже спрацює зовсім інша логіка — а чи не є певний політик, яким збивають іншого політика лише,перепрошую, лише «важким тупим предметом» в руках зовсім інших сценаристів…Останні речення зовсім не стосуються персонально Генадія Корбана, і його невеселої історії. Доволі тривожної, до речі, історії. Коли такі історії трапляються, то першими випливають чомусь все ж аналогії з Рудьковським, а вже потім, з перебігом часу, потверджується трагізм ситуації…Тільки по відношенню до політиків громадяни в більшості навіть цьому, потвердженому, трагізмові ситуації не довіряти до останнього…Це, між іншим, розплата за стереотипи, що їх самі політики навязали суспільству…