ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Коли мине «підлітковий період» українського суспільства?
Раздел: Мнения  
0
Руководитель Международного центра реформ

Коли мине «підлітковий період» українського суспільства?

27-01-2016, 18:08
Майдан, окупація, війна, економічний спад - все це змусило нас перейти до “підліткового” періоду героїзму та самопожертви. Але справжнє дорослішання ще попереду

Українське суспільство за останні три роки значно подорослішало. Здається, що за цей період часу ми пережили більше, ніж за 20 попередніх років. Люди на Майдані, активісти, добровольці, волонтери – п’ять років тому було важко уявити, що українці на таке здатні. Сьогодні це реальність, яка змінює країну і не дає їй впасти у прірву.

Але давайте бути відвертими: ми тільки на початку шляху. Майдан, окупація, війна, економічний спад - все це змусило суспільство перейти від безвідповідального “дитинства” до “підліткового” періоду. Гідність, героїзм, пожертва - все це звідси. Але справжній “дорослий” період ще попереду.

Що означає «дорослий»? В першу чергу, це доросле розуміння світу, наявності у цьому світі різноманітних акторів зі своїми мотиваціями і інтересами. По-друге, це відповідальність. Коли масовий похід чесних людей до органів місцевої влади не сприйматимуть, як героїзм чи відчайдушний вчинок. Коли ми перейдемо від героїчних Майданів раз на десять років до системної щоденної праці. Причому, праці не жертовної, коли в ім’я України жертвують абсолютно усім, як це зараз відбувається з волонтерами (бо ж розуміємо, що так не може тривати вічно). Але праці для себе, суспільства та країни.

Саме так, між цими трьома векторами не тільки може, але й обов’язково має бути збережений баланс. Особистий інтерес не має вступати в пряме протиріччя з інтересами суспільства. Це і є відповідальність. Так само, як відповідальність - не дозволяти людям, якими керує тільки особистий інтерес, робити все, що їм заманеться. 23 роки ми спостерігали саме це: як олігархи, корупційні чиновники на усіх рівнях, продажні судді та прокурори на догоду особистим інтересам завдавали шкоду інтересам суспільства та держави, довівши цю саму державу до межі власного існування.

На жаль, тільки зараз, ми, як суспільство, усвідомили, що у нас, виявляється, є спільний інтерес. І цей інтерес в тому, щоб мати чесну правоохоронну систему, суди, прокуратуру. Мати професійних та чесних чиновників на усіх рівнях, а особливо - на найвищому державному рівні. Суспільний інтерес - бути впевненим, що гроші платників податків витрачаються раціонально і не крадуться. Бо ще кілька років тому, панувала ілюзія, що нічого не станеться. Крадуть? Головне, щоб і нам щось діставалось: грошей вистачить усім.

Зараз, коли я бачу, як віддають свої голоси виборці, чи як тиждень після Нового року соцмережі обговорюють, хто був і що сказав на московських “Голубих огоньках”, я розумію, що перед нами ще довгий шлях дорослішання. Нам ще довго вчитися відділяти зерна від полови. Вчитися виважено, чи то як говорять у Києві після останніх місцевих виборів, “вдумчиво” голосувати. Вчитися слідкувати за використанням публічних фінансів. Вчитися давати оцінку політикам за їхніми діями, а не промовами на політичних ток-шоу. Слідкувати за роботою Верховної Ради не для того, щоб подивитись на чергову бійку, а для того, щоб розуміти, за які проекти законів голосують депутати, і де в цих проектах законів особисті потреби виборця та потреби суспільства. Слідкувати за тим, як голосують депутати партії, за яку віддано голос. Чи реалізовує партія власну програму і виправдовує сподівання.

Коротше кажучи, розуміти, що, все, що відбувається на найвищих владних рівнях - це не шоу. Від цього залежить майбутнє кожного з нас, наших дітей, держави загалом. І відповідальність за те, що там відбувається, на кожному з нас - наших діях чи бездіяльності.

Але я з оптимізмом дивлюся у майбутнє. У нас є шанс, якщо ми не схибимо та не опустимо руки. І цей шанс - те, що відрізняє українське суспільство від суспільств колишніх пострадянських країнах (за винятком балтійських, які зробили все правильно з самого початку). Так от, коли Радянський Союз настільки “вдосконалився”, що перестав існувати, було враження, що тепер все станеться природньо, саме собою: демократія, ринкова економіка, заможне європейське суспільство середнього класу - все це прийде, бо ж тепер не заважають комуністи (вони, звичайно, трохи заважали, хоча мали б сидіти по в’язницях, але справа не у них).

І ось, коли пройшло 20 років, у пострадянських країнах зрозуміли, що ні справжня ринкова економіка, ні справжня демократія, а, тим більше, заможне суспільство, так і не настали. Коли порівняли себе з тими ж поляками, які зробили фантастичний стрибок, успішно провели пост-комуністичні трансформації, у рази збільшили ВВП на душу населення (без необмежених запасів нафти і газу), то стало зрозуміло, що щось пішло не так. Стало зрозуміло, що ті з країн пост-радянського табору, які могли по-справжньому стати Європою, вже нею стали, а решті це вже не світить.

І ось цю трансформаційну кризу, цю усвідомлену меншовартість у кожній країні переживали по-своєму. Росія обрала шлях “вставання з колін”: скріпи, особливий шлях, “дєди воєвалі”. Мільярдний потік нафтодоларів у Європу: куршавелі, яхти, футбольні клуби. Російські туристи по всій Європі смітили грошима (при загальному доволі посередньому рівні життя у самій Росії). Все це - колективна сублімація цього комплексу меншовартості. Мовляв, ми не гірші, ми кращі. Ось подивіться, всі ці ваші цінності, вся ця ваша толерантність, liberte, egalite, fraternite - все це дурня. Ми просто купимо вас.

На щастя, коли українське суспільство усвідомило, що щось пішло не так, воно поставилося до цього інакше. Можна говорити, що справа у відсутності імперських комплексів, чи у відсутності нафти і газу. Але українське суспільство сказало: так, на жаль, ми ще не Європа, ми ще не такі, як ви. Але хочемо бути такими. Навчіть. Ми будемо учнями, підмайстрами. Будемо переймати досвід, проводити структурні реформи, насправді боротись з корупцією. І, можливо, колись-таки станемо Європою.

Ми дійсно переживаємо складні часи: у нас окупація, війна, корупція, економічна криза. Але у нас є надія - громадянське суспільство. В Росії ж - рекордне падіння цін на нафту, економічне піке, інфляція, скорочення зарплат і пенсій та прогнози аналітиків Stratfor про те, що Росія як федерація у її нинішньому вигляді перестане існувати у найближчі роки. Але при цьому у росіян атомізоване суспільство, авторитарна держава на чолі з вождем, без якого росіяни не мислять свого існування; ізоляція, злоба та агресія як основна емоція для осадженої фортеці. Саме тому у найближчі роки росіян чекає катастрофа, у порівнянні з якою розпад Радянського Союзу чи криза 98-го року видаватимуться дитячою забавою. Нас же чекає продовження роботи над собою. Ми йдемо у вірному напрямку. Дорослішаймо, розвиваймося.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
27-01-2016, 18:08 » Автор: Александр Носаль
Загрузка...
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх