ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Силует Галичини: рід Шептицьких та історія
Раздел: Мнения  
0
Культуролог, политолог

Силует Галичини: рід Шептицьких та історія

3-02-2016, 15:23
Галичина славна своїми великими, розгалуженими родами, які впродовж століть беруть активну участь у формуванні її силуету. Не є виключенням і великий та розгалужений рід Шептицьких

Годі згадувати, що він дав Україні і не лише їй не лише великого Митрополита Андрея Шептицького (Роман Марія Александр Шептицький, 1865-1944), але й цілу вервицю єпископів, громадських та військових діячів.

Однак, коли згадують про цей рід, то забувають, що він бив не з одного джерела. Що крім батьківської – власне Шептицьких – була й материнська лінія. По батьківській лінії він був сином Івана Кантого Реміґія графа Шептицького чи Jana Kantego Remigiana Szeptyckiego (1836-1912). Щонайбільше її доводять до матері Андрея Шептицького Софії. При цьому сором'язливо не розвивають цю лінію дальше. А там є чим пишатись. Широкий український загал і досі так і не знає хто і ким був дідусь Великого Митрополита.

Тому наводжу повне ім'я матері Митрополита-Предстоятеля УГКЦ Андрея Шептицького та його брата Блаженного Климентія Шептицького – Зофія (Софія) Людвіка Цецилія Констанція Шептицька чи польською – Zofia Ludwika Cecylja Konstancja Fredro (1837-1904).

І народилась вона у сім'ї відомого польського письменника графа Александра Фредро гербу Боньча (Aleksander Fredro hrabia herbu Boсcza, 1793-1876) та його дружини Зофії з Яблоновських гербу Ґжимала (Zofia Jabіonowska herbu Grzymaіa, 1798-1882). Практично все життя, особливо влітку, і матері Андрея Шептицького, і його дідуся та бабусі проходило у їхньому помісті у селі Бенькова Вишня коло Рудок на Львівщині.

2015 рік був проголошений роком митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Щойно він завершився. Було багато заходів та церемоній. Назагал він вдався, хоча я переконаний, що саме фігура Андрея Шептицького вартує більшого. З часом ми ще ширше побачимо весь його огром. Потрібно тільки трішки далі відійти в часі. Зблизька часом не все видно.

Одним з пунктів цих вшанувань було відзначення місць, пов'язаних з самим Митрополитом. Але і місць, які пов'язані з його родом. І хрестоматійно чи не всі вони зосередилися на родинному маєтку Шептицьких у селі Прилбичах.

Але совєтська влада зробила все, щоб пам'яті по цьому славному роду не залишилося. Родинний палацик чи радше двір графів Шептицьких у Прилбичах не зберігся. Є каплиця.

Тому я дуже здивувався, що про ще одну, і то яку, пам'ятку забули. Чи не хочуть бачити. А йдеться саме про те гніздо, з якого вилетіла мати Митрополита Андрея – про збережений палацовий комплекс у Вишні – бо там аж два плацики!

Тим більше, що і громадськість і я вже роками б'ю в дзвона, роблячи відчайдушні спроби врятувати цю справді останню збережену пам'ятку по великому роду Шептицьких-Фредрів чи Фредрів-Шептицьких – як кому подобається.

І не один я б'ю в того дзвона – родина Шептицьких процвітає – і вона возить своїх нащадків до джерел – і до Прилбичів, і до Вишні!

Може комусь і хотілося б розрубати цей рід навпіл – але це неможливо. Тому ми маємо гордитися не лише Великим Митрополитом та його Матір'ю, але й не менш великим Александром Фредро – великим польським драматургом.

Нічого не поробиш – рід Шептицьких-Фредрів є живою ілюстрацією того, наскільки спільним є наш людський і історичний спадок.

Зрештою, мало хто знає, що дідусь Великого Митрополита був не лише письменником, але й військовим – як один з ад'ютантів Наполеона І (так-так – ви не помиляєтеся) він брав участь у його походах і напевне випив бокал вина і в Москві, яка горіла на його очах. Може це більше сподобається нашій публіці.

Ось маленький фрагмент спогадів юного ад'ютанта Александра графа Фредро "Сім мішків гречаної вовни. Спогади про наполеонівську епоху" (Trzy po trzy. Pamiкtniki z epoki napoleoсskiej) де він, як завжди з гумором описує свою наполеонівську епопею: "Вісімнадцятого лютого 1814 року їхав верхи на білому коні чоловік середнього віку, трохи огрядний, у застебнутому аж під шию сіряковому сурдуті, в дворогому капелюсі без жодних ознак, опріч малої триколірної стрічки. Позаду, на певній відстані, другий, значно молодший, також у сурдуті, але темно-зеленому, також у капелюсі без ознак, згорблений так само, як перший, а може й більше, – верхи на дерешуватому коні. Чалий кінь східної крові був невисокий, непоказний, проте хоробрий. Дереш, натомість, був... дерешуватим, і несила чогось про нього більше повісти; не здержуваний ані славою предків, ані своїм власним норовом, він часто спотикався на дорозі, яку йому повсякдень судила доля. Першим із цих вершників був Наполеон, другим був я. Між нами – численний імператорський штаб, де моє місце начеб у сірому кінці малося, розкинув широко свої крила праворуч і ліворуч на засніженому полі. Позаду пересувалися чергові ескадрони гвардії, а в самому хвості балаклива й норовлива череда джур із верховими та в'ючними конями штабних офіцерів. Їхав, отож, Імператор, їхали всі, їхав і я".

Можливо, десь так виглядав молодий дідусь Митрополита.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
3-02-2016, 15:23 » Автор: Тарас Возняк
Загрузка...
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх