З ким іще посвариться Кремль і скільки росіян будуть спокійно спостерігати за тим, як бульдозери чавлять сотні тонн якісних продуктів
22 серпня 2012 року Росія стала 156-м членом Світової організації торгівлі, СОТ. В принципі, Кремль вів переговори про вступ з 1993 року, як тільки Росія стала окремою країною. Багато так і думали — немає імперії, немає проблем, сприяючи вступу Росії до різних міжнародних організацій. Згодом все стало на свої місця — Росія так і не змогла позбутися імперських поглядів на навколишній світ, перш за все на найближчих сусідів. З одного боку, Кремль хотів стати «пупом землі», з іншого — пристойною країною. Виявилося, що поєднувати приємне з корисним і бути «страшилкою» для світу нелегко.
За кілька років до вступу в СОТ Росія себе вже показала країною, яка надходить з партнерами і сусідами абсолютно непередбачувано. Зазвичай між країнами існують паритетні відносини і, в разі ускладнень з якоїсь причини, сторони попереджають або пропонують механізм врегулювання. У Росії з появою в Кремлі Володимира Путіна єдиний вживаний механізм був шантаж, а основним шантажистом — колишній головний санітарний лікар Геннадій Онищенко. Звичайно, політичні рішення про те, щоб припинити торговельні відносини, приймав не Онищенко, швидше за все, це робилося в Кремлі, але це не применшує застосування самого механізму, при якому політика займалася заборонами.
Проте, Росії чомусь захотілося стати членом СОТ. Сама організація була створена в 1995 році після прийняття 15 квітня 1994 року в Марракеші Угоди про заснування СОТ. Зараз в СОТ 162 учасника, в тому числі: 158 міжнародно визнаних держав-членів ООН, частково визнаний Тайвань, 2 залежні території (Гонконг і Макао) і Європейський союз. З пострадянських країн першим в СОТ вступив в 1998 році Киргизстан, потім — Латвія і Естонія, у 2000 році — Грузія. Після Росії, що стала членом СОТ у 2012 році, до організації долучилися Таджикистан і Казахстан.
Відповідно до Статуту (Марракешська угоду) СОТ, організація зареєстрована відповідно до положень статті 102 Статуту Організації Об\’єднаних Націй. У преамбулі Статуту чітко вказані цілі і завдання організації: «відносини в галузі торгівлі та економічної політики повинні здійснюватися з метою підвищення життєвого рівня, забезпечення повної зайнятості та значного і постійного зростання рівня реальних доходів і ефективного попиту, а також розширення виробництва і торгівлі товарами та послугами при оптимальному використанні світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку, прагненні до охорони та збереження навколишнього середовища і до розширення можливостей для цього шляхами, сумісними з їх відповідними потребами та інтересами на різних рівнях економічного розвитку ».
Серед офіційних слів можна прочитати, що СОТ зрівнює права розвинених країн і країн, що розвиваються, сприяє усуненню «перешкод в торгівлі і усунення дискримінаційного режиму в міжнародних торговельних відносинах». СОТ може призупинити зобов\’язання країн-членів, але тільки після Конференції міністрів учасників: «Застереження стосовно будь-положення цієї Угоди не допускаються. Застереження стосовно будь-яких положень багатосторонніх торговельних угод можуть робитися тільки в межах, передбачених в цих угодах».
Тобто, як і у будь-якої міжнародної організації, у країн, що бажають вступити в неї, з\’являються не лише права, але й обов\’язки. Росія наполегливо просувалася вперед, прагнучи будь-що стати членом СОТ. У прихильників попередньої системи планової економіки було багато претензій до цього рішення Кремля, перш за все, вони боялися конкурентної боротьби, розуміючи, що в Росії надзвичайно мало випускається продукції, яка могла б змагатися з іншими виробниками. Але головною перешкодою стала Грузія, оскільки відповідно до Статуту СОТ, стати членом організації могла тільки та країна, яку підтримали всі інші члени. Звичайно, керівники РФ спробували «взяти на понт» і на цей раз, але швидше за все, брехня призначалася для росіян. «Якщо наші грузинські колеги будуть наполягати на такій політизованій позиції, то, напевно, доведеться вирішувати питання приєднання до СОТ інакше, без їх участі. Такі можливості є», — сказав в березні 2011 року глава МЗС Російської Федерації Сергій Лавров.
Звичайно, Лавров збрехав, і згодом Росія змушена була йти на поступки. На Грузію тиснули, західним країнам чомусь в черговий раз здавалося, що Росія в СОТ стане нормальною країною і партнером. Важко уявити іншу ситуацію, за якої Росія, ще три роки тому окупувала більшу частину Грузії, буде благати дозволити їй вступити в СОТ.
Крім війни, переговори стримувало ембарго на грузинське вино, мінеральні води, фрукти і цитрусові, яке Росія ввела в 2006 році під надуманими претензіями. У тому ж році постраждала і Молдова, чий імпорт вина в Росію був значно більше, ніж із Грузії.
Зрозуміло, що Росія тоді, десять років тому, а в останній рік особливо, використовує ембарго в якості зброї, що неприпустимо ні міжнародними договорами, ні здоровим глуздом. У Тбілісі до Росії було не просто недовіра, а нерозуміння — навіщо Росії міжнародні зобов\’язання, якщо вона їх постійно порушує, як знахабнілий хуліган в підворітті.
Переговори ускладнювала й та обставина, що в Грузії з серпня 2008 року не було посольства Росії, як не було і дипломатичних відносин між двома країнами. Роль посередника взяла на себе Швейцарія. Роль хама, що ображає опонента, як завжди взяла на себе Росія. У Кремлі пішли на принцип — піти на все, і результат виявився незвичайним. Тбілісі вимагав контролю за зовнішньою межею окупованих Абхазії і «Південної Осетії» (Цхінвальський регіон), Швейцарія запропонувала, і Грузія погодилася віддати контроль моніторингової групи з іншої країни.
«Ми вночі через російські ЗМІ дізналися про згоду Москви підписати запропонований швейцарською стороною варіант документа, з яким грузинська сторона погодилася минулого тижня. Якщо це так, то це означає, що російська сторона згодна створити механізм з двокомпонентного моніторингу за всіма вантажами, які перетинають кордон між Грузією і Росією», — сказав тоді заступник міністра закордонних справ Грузії Сергі Капанадзе.
Моніторинг являв собою три коридори з міжнародними спостерігачами та електронним обміном інформацією. «Ці торгові коридори починаються від річки Псоу і до міста Зугдіді, від Рокського тунелю і до міста Горі і на КПП «Верхній Ларс»-«Казбегі». Міжнародні спостерігачі контролюватимуть всі вантажі, що пересуваються на початку і в кінці цих коридорів», — пояснив Капанадзе. 9 листопада 2011 року Росія і Грузія підписали угоду з приєднання Російської Федерації до Світової організації торгівлі.
Як ви думаєте, за ці п\’ять років Росія виконала свої обіцянки? Звичайно, ні. Кремль наплював на Статут ВТО зовсім недавно, коли ввів санкції проти турецької продукції і продуктів. Туреччина — найстаріший член СОТ, з 26 березня 1995 року, але останні кілька місяців Кремль припинив майже всі імпортні операції з Туреччини після того, як 24 листопада минулого року на турецько-сирійському кордоні був збитий російський військовий літак. Ні, Кремль не розірвав відносини з Туреччиною, не проводив розслідування, Путін ввів санкції відразу ж, на другий день. Так роблять зазвичай винні, намагаються приховати свою провину агресією. З Туреччиною були перервані всі відносини, запропоновані СОТ, — торгівля, авіасполучення, заборонене відвідування росіянами турецьких курортів, з Росії виганяють турецьких будівельників, закриті всі наукові та культурні програми.
З усього обсягу турецького імпорту в Росію понад 20 відсотків складають продукти харчування, потім одяг та обладнання, включно з транспортними засобами. Імпорт Росії з Туреччини за січень-вересень 2015 року склав $ 3,06 млрд. У 2014 році турецька частка в загальному обсязі російського їстівного імпорту становила 4,3%. Тоді основними статтями ввезення були фрукти, плоди, горіхи — 46,9 відсотків включаючи цитрусові — 23, і виноград — 10,8, овочі — 34, в тому числі помідори — 24,9; насіння соняшнику — 4,7.
Туреччина — лише один з численних експортерів товарів у Російську Федерацію, більше третини м\’яса і м\’ясних продуктів, споживаних в Росії, — імпортні, риби і рослинної олії — більше 20 відсотків. Імпорт солі становить 59 відсотків, молока — 47 відсотків, тваринного масла — понад 50 відсотків. За даними Російського комітету зі статистики, частка імпорту в товарних ресурсах роздрібної торгівлі продовольчими товарами в Росії в III кварталі 2015 року склала 27%. Тобто, близько 40 мільйонів людей в Росії живуть за рахунок продовольства, яка завозиться з інших країн.
З ким ще посвариться Кремль, щоб потішити своє самолюбство, і скільки росіян будуть спокійно спостерігати за тим, як бульдозери чавлять сотні тонн якісних продуктів тільки тому, що в Кремлі хтось виходить з себе від злості на весь світ? Дивно, але ані РПЦ, ні муфтій Росії, ні головний рабин нічого не говорять про те, що знищення продуктів не вписується ні в один релігійний канон. Все відсторонилися від жахливого експерименту майора КДБ. Кремль почав чергову війну, яка, як і попередні, закінчиться фіаско. Але, крім поразки і морального потрясіння постають з колін, серед росіян збільшиться і число охочих елементарно поїсти.