«Не можна прикриватися папірцями про власність» — цією фразою мер Москви Сергій Собянін пояснив нічне знесення торгових павільйонів в російській столиці. Фраза вже стала крилатою, нею ілюструють новий етап в мутаціях російської влади — презирство до приватної власності як такої. Але у фрази Собяніна є продовження. Повністю вона звучить так: «Не можна прикриватися папірцями про власність, що придбані явно шахрайським шляхом»
Тобто Собянін стверджує дуже просту річ: право на власність отримано власниками торгових павільйонів за допомогою підкупу, хабарів, незаконних дій — простіше кажучи, за допомогою корупції. І мер Москви як справжній антикорупціонер не збирається звертати увагу на якісь там «папірці». Він повертає Москву москвичам. А що стосується доказів своїх слів, того, що власники павільйонів дійсно порушили закон і це встановлено судом, — це, вибачте, не до Собяніна. Немає у нього часу на всі ці витребеньки, коли йдеться про корупцію, що нищить обличчя Москви.
А тепер уявімо собі, що Сергій Собянін — не керівник Москви, а голова будь-якої регіональної адміністрації в Україні. І після знесення «незаконних», на його думку, будівель він публікує в соціальній мережі запис про те, що «правда, спадщина, історія не продаються» і він не збирається поважати шахраїв. Хто вирішив, що ці люди — шахраї? Він і вирішив, адже він — сміливий реформатор і борець з корупцією. А хто всі ці люди?
Не сумніваюся, що після таких дій Сергій Собянін став би улюбленцем публіки. Блогери заходилися б в захваті, розповідаючи про те, як сміливо і рішуче діє «справжній реформатор». Депутати парламенту — з тих, хто не виборов свою частину владного пирога — вже обговорювали б з ним нові політичні проекти й пропонували б призначити його прем\’єром. Тому що тільки така людина зможе навести порядок, знести ларьок, побороти корупцію. А той, хто наважився б нагадати прихильникам всього цього божевілля про суд, негайно б зараховувався ними в ретрогради і вороги народу. Тому що суд в нашій країні корумпований — хто ж цього не знає? Чесні тільки ті, кого ми зараховуємо до наших кумирів.
У корумпованості судової системи у мене, втім, сумнівів немає. Саме тому я стверджую, що без її реформування в Україні не можливі ніякі зміни. Що всі розмови про реформи залишаться порожнім звуком, поки в країні немає чесного суду, що гарантує права власності і що здатен захистити громадянина від правового свавілля. Що люди, впевнені у тому, що можна приймати позасудові рішення на підставі тільки того, що суд поганий, заведуть країну в трясовину. Що політикам, які переконують, що закон може почекати, немає місця в українській владі.
Право приватної власності є священним. Забуття цього принципу після 1917 року привело нас в кошмар кривавої диктатури, стало передумовою для репресій і суспільної деградації. Забуття цього правила — якими б красивими словами це не прикривали пройдисвіти — може привести тільки до відновлення диктатури, до горя й зубожіння. І політики, які називають право на власність папірцем, які кидаються з бульдозером на чужу власність, не маючи на це юридичних підстав, грають з вогнем.
Тому що люди, яким прищепили неповагу до приватної власності, все ще становлять і в Росії, і в Україні більшість населення. І вони легко можуть повірити, що єдиний спосіб вирішення всіх наших непростих проблем — взяти і поділити.