Світова громада прийняла виклик глобалізованих клептократичних режимів.
Людство з сумом визнало, що найпершою колективною мотивацією, яка здобула глобалізований характер в останні 25 років, стала збочена мотивація клептократії – тобто розкрадання правлячими класами публічних ресурсів і приховування їх від громади, у яких ці ресурси вкрадені.
Газета «Die Welt» пише: «…»Панама-leaks» створює відчуття, що процес турбо-глобалізації останніх 25 років був збудований таким чином, щоб еліта могла знайти численні лазівки з метою сховати гроші і уникнути спілкування з фінансовими органами».
Світова громада змушена була услід за глобалізованим відмиванням та приховуванням правлячими класами клептократичних режимів корупційних та прямо вкрадених грошей створити світовий громадський контроль.
Організація OCCRP (Organized Crime and Corruption Reporting Project) це об\’єднання цілого ряду некомерційних регіональних центрів розслідувальної журналістики та незалежних комерційних ЗМІ від Східної Європи до Центральної Азії.
Давайте зафіксуємо декілька концептуальних моментів.
1. Корупція взагалі є приватне використання публічних ресурсів. Але найбільш небезпечною є така корупція, коли публічні ресурси конвертуються у великі за обсягом фінансові капітали і ховаються від громади – так виникають олігархи, серед яких важко відрізнити бізнесменів та політиків, бо бізнес стає політикою, а політика – бізнесом.
2. Такі приховані незаконні капітали мають здатність здійснювати політичний вплив на ті громади, де їх було вкрадено, бо саме завдяки таким олігархічним капіталам корумпуються потім парламенти, уряди, ЗМІ та експертні спільноти.
3. Саме наявність таких прихованих незаконних олігархічних капіталів створює замкнене коло (Circulus vitiosus) – обкладене податками населення платить ще й корупційну ренту на користь правлячого класу, який витрачає частину цих грошей на стимулювання законодавчої, експертної та пропагандистської підтримки такому стану речей, тобто виникає ідеологічне, експертне та правове виправдання режиму, яке неможливо подолати інакше, ніж через революцію та громадянську війну.
4. В часи революції та громадянської війни громада опиняється в глухому куті – приховані капітали корупційного походження захищають свій режим всіма можливими засобами – фінансовими, політичними, правовими, пропагандистськими і навіть експертно-консультаційними.
5. Саме тому таке важливе значення має люстрація. Раніше революційна практика знала один тип люстрації – фізичне знищення збоченої частини правлячого класу. Тепер розроблено багато публічних механізмів люстрації, які дозволяють уникнути фізичного знищення, даючи збоченцям пережити катарсис і змінити свої життєві орієнтації.
6. Але клептократичні збочення правлячого класу бувають дуже глибокими – часто їм плювати на громадський протест, на війну і втрату території країни, на думку світової спільноти.
Оцініть суть моменту – українська громада тисне на свій правлячий клас, світова спільнота фактично шантажує український правлячий клас позбавленням його фінансової підтримки та зняттям санкцій з Росії, сама Росія війною тисне на український правлячий клас.
Але український правлячий клас ніби знущається з цілого світу – він продовжує саботувати реформи, займатися розкраданням і приховуванням вкраденого: причому все це відбувається зверху до низу (від Президента до найдрібнішного чиновника). Стаття, про яку далі під мова, називалася – «Нездоланна українська корупція».
Минулий тиждень в цьому плані став важливим.
В центрі першого на тижні скандалу опинився український Президент. Газета «The New York Times» оцінила роботу українського правлячого класу наступним чином: «Україна – корумповане болото, в яке Захід кидає гроші лопатою». Президент відповів на це таким чином – це гібридна війна.
Очевидно представники газети поцікавилися в Президента, чи справді він вважає «The New York Times» ресурсом гібридної війни проти України. На що Президент змушений був запопадливо виправдовуватись, що корупція в Україні є, і він газету любить, і взагалі його невірно зрозуміли.
В центрі другого на тижні «офф-шорного» скандалу знову опинився український Президент. Мені довелося прочитати багато коментарів і подивитися декілька теле-ток-шоу з цього приводу.
Висновок – юристи, експерти і консультанти на боці Президента щиро не розуміють проблеми. Вони справді вважають, що детальна розповідь складної офф-шорної схеми благого наміру Президента продати свій «Roshen» знімає проблему. Вони справді думають, що якщо Президент не здійснив нічого незаконного, то проблеми нема. Деякі експерти взагалі зводять проблему лише до дотримання закону Президентом.
Суть президентської влади не тільки у гарантії дотримання Конституції чи законів. Суть президентської влади – реальне впровадження публічних державницьких мотивацій в політику. Якби Президентові потрібно було просто дотримуватися закону, то він би був звичайним громадянином.
Президент – творець політики серед політиків, творець майбутнього в сьогоденні, арбітр між різними групами впливу, а ще (як ідеал) моральний лідер і хоча б трохи інтелектуал.
Як мінімум, президент має бути лідером у своїх особистих мотиваціях, які мають збігатися з перспективними орієнтаціями держави, особливо якщо ця держава недавно здійснила революцію і веде війну за територіальну цілісність та єдність суспільства.
Давайте ще раз зафіксуємо претензії української громади до Президента України:
1. Українську громаду не цікавлять ні детальний аналіз схеми продажу «Roshen», ні виправдання цієї схеми тим, що є така бізнес-практика. Українська громада обурюється через сам факт використання офф-шору у оборудках першої особи держави.
2. Українську громаду обурює бажання Президента приховати і заднім числом легалізувати свої бізнес-оборудки (дані про зміни в управлінні скандальним бізнес-активом Президента з\’явилися лише перед самим початком скандалу як реакція на попередній журналістський запит).
3. Українську громаду мало цікавить намір Президента позбавитися від управління бізнес-активами, українську громаду обурює сам факт наявності торгашеських мотивацій першої особи держави (продати свій актив найдорожче) в процесі виконання ним публічних функцій.
4. Це обурення має конкретне криваве вираження – українську громаду обурює та обставина, що бізнес-мотивації відволікали Президента України як Головнокомандувача під час трагедії під Іловайськом. Українська громада вважає, що втрати українських життів в цей час були би меншими, якби Головнокомандувач думав про стратегію війни, а не про стратегію здорожчання своїх бізнес-активів.
Все це дає простий висновок – допоки наш Президент торгаш, нам війни не виграти, корупцію не побороти, деолігархізацію не здійснити, реформи не провести, діючу Парламентську Коаліцію не мати, ефективний Уряд не отримати.
Якщо хочемо вийти з глухого кута, потрібно вирішити проблему з Президентом і позбавитися збоченої частини правлячого класу в Парламенті.