ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Чи буде колись в Україні відповідальна опозиція
Раздел: Мнения  
0
Политик

Чи буде колись в Україні відповідальна опозиція

7-04-2016, 14:30
Опозицій у нас існує, умовно, дві.

Український опозиційний фронт (не плутати з Опозиційним блоком і Народним фронтом) поповнився ще однією політичною силою. Останньою з можливих в опозицію перейшла "Батьківщина". В парламенті досі нема коаліції, натомість противників влади – віз: Олег Ляшко (він перший залишив коаліцію, і відтоді чи не щодня "йде в опозицію"), "Самопоміч", Опозиційний блок, звісно, Воля народу… У деяких із них є досвід співпраці. Наприклад, "Батьківщина", РПЛ та "Самопоміч" вже були разом в коаліції. Можливо, й знайдуть спільну мову. З Опоблоком вони навряд чи будуть домовлятися – для демократичних сил це політична смерть.

Тобто, як мінімум, опозицій у нас дві – умовно демократична і залишки регіоналів.

Візьмемо першу. Йти в опозицію для наших політиків завжди було подібно до героїзму. "Ми йдемо в опозицію" - це навіть крутіше, ніж "Іду на ви" київського князя Святослава Ігоровича.

Але чи стоїть за цим щось більше, ніж слова? І чи готові політики бути в опозиції по-справжньому, з усією відповідальністю? Адже мати альтернативні погляди на державну політику, відстоювати їх, виражати інтереси своїх виборців постійно, навіть перебуваючи в опозиції – це теж неабияка відповідальність, не менша, ніж у влади. Для опозиційних сил це навіть складніше, адже є велика спокуса поторгуватися з владою і приєднатися до них на вигідних для себе умовах. І в нашій країні це не рідкість. Тим більше, що за відсутності чітких програмних цілей і ідеологічних принципів, майже кожна вітчизняна політична сила може зробити це так, щоб не дуже образити виборців.

В країнах Європи, куди ми так прагнемо, таке навряд чи можливо. Там інше ставлення до опозиції, і, до речі, інші умови її функціонування. З одного боку, політики там видаються більш відповідальними і не змінюють свої позиці в залежності від того, який курс має офіційна влада. З іншого боку, в західних державах є не лише політичні, а й правові гарантії для парламентської меншості.

Найбільш недосяжна для нас в цьому сенсі консервативна Великобританія. Там все просто: одна партія – при владі, інша – у офіційній опозиції, за результатами виборів. Дрібні партії (наприклад, ліберальна) – просто в опозиції. Офіційна опозиція має свій "тіньовий" уряд, який слідкує за діяльністю Кабінету міністрів. Тіньові міністри навіть отримують надбавку до зарплати, а офіційна опозиційна партія – додаткове державне фінансування на партійну діяльність. При цьому, політична сила, яка перебуває при владі, взаємодіє з опозиційними лідерами, проводить консультації тощо. Крім того, для опозиції є спеціальні "пленарні" дні, коли питання, підняті опозиційною партією, мають пріоритет у розгляді. Офіційного закону про опозицію в Британії нема, проте столітні традиції парламентаризму регламентують всі процеси, пов’язані з політичними протистояннями. Ну, там і правова система трохи інакша, ніж у континентальній Європі. Але в будь-якому разі, нам до них ще далеко.

У Німеччині трошки складніше. Основна партія ФРН – центристський Християнсько-демократичний союз під керівництвом Ангели Меркель, традиційно має велику підтримку виборців і останні три скликання входить до правлячої коаліції. При чому об’єднується з схожими за ідеологічними принципами партіями – соціал-демократами чи вільними демократами. Діяльність парламентської опозиції в Німеччині також не регламентується окремим законом, проте її права прописані у Конституції держави, регламенті Бундестага. Зокрема, залежно від своєї кількості у парламенті, опозиціонери можуть вимагати позачергове скликання парламенту, створення слідчих комісій тощо. Крім того, опозиція у Німеччині зобов’язана (а не лише має право) висловлювати свої зауваження до законодавчих ініціатив провладних партій, як ідеологічні, так і правові. Позаминулого року, коли в опозиції опинилася зовсім нечисельна група комуністів і "зелених", вирішувалося питання, як гарантувати їхні права – в тому числі, на достатній час для виступів на дебатах, на певні політичні преференції. Що показово – правляча коаліція не ігнорувала вимоги політичних меншин, оскільки вважає їх гарантію демократичності парламенту. У нас же основна гарантія прав опозиції – це декілька депутатів-важковаговиків, які в разі чого якісно заблокують парламентську трибуну.

Великі можливості для парламентської опозиції є, наприклад, у сусідній Литві. Зокрема, опозиційні сили обов’язково делегують своїх представників на посаду заступника спікера; представник від опозиції має очолювати або обіймати посаду заступника бюджетного комітету. Лідер опозиції тут – офіційна особа, яка в певних аспектах має такі ж права, як і президент, спікер, прем’єр-міністр (зокрема, позачерговий виступ з трибуни, внесення законопроектів як невідкладних тощо). Тобто, опозиційний лідер – це не тимчасова політична фігура, і не той, хто голосніше про це кричить. В Україні станом на зараз "лідерів" опозиції більш ніж достатньо, але в них нема ні прав, ні сталої політичної позиції.

Тож наразі в Україні є дві основні проблеми, які не дають змоги для нормального функціонування опозиції, а разом з нею – всієї політичної системи.

По-перше, опозиційним політикам слід розуміти, що опозиція – це не популістське протистояння чинній владі, а відповідальна позиція, якої необхідно дотримуватись незалежно від шансів на владу. Опозиція має бути навіть відповідальніша за владу, оскільки на неї покладені функції контролю і захисту інтересів громадян.

Ну, нашим опозиційним силам взагалі слід визначитися: вони всі – одна опозиція чи декілька, праві вони чи ліві…

По-друге, нашому законодавству дійсно не вистачає норм, які б регламентували опозиційну діяльність, накладали обов’язки та гарантували права опозиційних політиків, прописували самі правила формування опозиції, обрання її лідера тощо.

Зараз в парламенті є три законопроекти про опозицію. Всі – від "опозиційних" сил (Опоблоку, "Відродження", РПЛ). В законах детально описано процедуру створення офіційної опозиції (у проекті Опоблоку вона найскладніша, опозицію має формувати найбільша фракція, яка не ввійшла до коаліції; якщо вона не бажає це робити, то друга за кількістю фракція і т.д.), права і гарантії діяльності опозиції. Зокрема, всі вказані політичні сили пропонують представників опозиції у керівництві ВР, керівництві комітетів (бюджетного, протидії корупції, інформаційної політики). У всіх трьох законах йдеться про право на утворення опозиційного уряду. В обов’язках опозиції всі три політичні сили сходяться: діяти в межах Конституції та пропонувати альтернативу офіційному політичному курсу. Власне, а що ж іще їй робити.

Ймовірно, нашим політичним силам вже слід замислитись над розробкою і прийняттям одного консолідованого закону, який врешті решт впорядкує діяльність опозиції і припинить постійні метання з влади в опозицію і політичні торги. Вже час розуміти, що опозиція – це не поза і голосні заяви в телевізорі, а відповідальність, яку треба брати на себе.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
7-04-2016, 14:30 » Автор: Андрей Юсов
Загрузка...
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх