Перемога Джамали – це перемога України

Суспільство продемонструвало, що має хист до перемоги.

Багато громадських активістів, діячів, політиків закликали підтримати Джамалу. Це було робити легко, бо в Джамалі і в 1944 несподівано просто і сильно поєднались мистецтво і політика. Мистецтво було представлено високою професійністю виконавиці та її твору, людяністю, трагізмом, глибиною особистих переживань, а політика – силою смисленневого заряду, актуальністю теми, її масштабністю.

Власне, мені так здається, постмайданне товариство, не домовляючись, організувало інформаційну кампанію і мало чи не силою уповноважило Джамалу і «1944» бути Україною на «Євробаченні».

Чому саме постмайданне товариство? Тому що інша частина України дала під час голосування Росії найвищий бал. Напевно, ці люди в своїй більшості, не підтримали би вибір Джамали представляти Україну (причини які завгодно – від «Європа це не зрозуміє», до банального нерозуміння чогось іншого за умовного Потапа чи Кіркорова). І ця більшість зовсім не безлика. Давайте пригадаємо позицію одного з членів жюрі відібркового туру «Євробачення-2016» в Україні Андрія Данилка.

Нерозуміння, що є важливим і вічним, епатаж, а не глибина і щирість переживань – це те, що хоче маса, це те, що робить Вєрку Сердючку затребуваною. Але і вічно другою.

Натомість Україна. як би погано не було, все ще приводиться у рух активною меншістю. Цій меншості було достатньо повірити в щирість Джамали. В те, що дати кримськотатарській темі прозвучати на одному з найпопулярніших світових майданчиків шоу-бізнесу в той час, коли кримських татар піддають реальному геноциду в Криму, коли Крим залишається в пазурях окупанта – це єдино правильний вибір.

Особисто для мене перше місце Джамали на «Євробаченні» стало просто приємним додатком до усвідомлення правильності свого вибору. Будь Джамала другою чи двадцять якоюсь я би все-рівно відчував себе прекрасно.

Але Джамала стала першою. І тут вже неможливо і непотрібно розділяти, що в цій події стало особистою перемогою Джамали, а що – перемогою України.

Важливо для мене і інше – громадянське суспільство України знову продемонструвало, що має хист до перемоги, що уміє не лише досягати бажаного, але і здатне робити Україну суб’єктом на світовій арені (нехай цього разу лише мистецькій).

Тепер маємо приємний клопіт – зробити «Євробачення-2017» мистецьким, чесним, красивим, добре організованим. Потягнемо?

Джерело