Суспільство стомилося від процвітаючого хабарництва.
«Лицом к лицу – лица не увидать, большое видится на растояньи», – писав у 20-х роках минулого сторіччя Сергій Єсенін. Що ж, інколи справді для того, щоб зрозуміти тенденцію, треба вийти за межі накинутої нам сітки координат
Отож, чи існує війна НАБУ з ГПУ?
З точки зору Сергія Лещенка, вона тільки розгортається, а його колега Мустафа Наєм ще зовсім недавно попереджав замало не про респресії проти детективів НАБУ,
Зрада – приречено-озлоблено-радісно зітхне обиватель, потрапивши у заготовлену чорно-білу сітку.
Насправді все виглядає інакше. Трохи фактів.
За нашими підрахунками протягом перших ста днів під керівництвом Юрія Луценка Генеральна прокуратура відкрила 139 кримінальних справ. Причому 84 з них стосуються нинішніх посадовців різного рівня.
Переконаний, якщо підрахувати скільки справ відкрито НАБУ, то цифра буде не менш вражаючою. Причому більшість з них порушено вже після призначення на посаду Юрія Луценка.
Випадковість? Швидше нормальна конкуренція. Але аж ніяк не війна.
Що і підтвердила спільна прес-конференція Юрія Луценка та Артема Ситника.
І справді, закон про НАБУ та САП написано таким чином, що їх компетенції майже не накладаються на ГПУ, а поле кримінальних злочинів, які треба обробити, настільки велике, що ГПУ та САП перетинаються менше, ніж у 5% порушених справ.
Навіщо ж постійно заявляти про війну, якої не існує між тими, хто мають спільного ворога – злочинність і корупцію?
Я можу помилятися, але мені здається, що це результат неправильного позиціонування молодих політичних проектів, які самі заганяють себе у пастку необхідності дискредитації тих, хто бореться із корупцією.
Загальновідомо, що йти на вибори з опозиції набагато простіше, бо критикуючи, ти сам опиняєшся поза оцінкою.
Партійний проект Сакварелідзе-Каська, який зібрав двох екс-прокурорів ГПУ, перебуває у найбільш складній ситуації. За такої активності ГПУ, сьогодні їм необхідно, або запросити в свої ряди самого Юрія Луценка, або за будь-яку ціну дискредитувати все, що він зробив.
Інша партія журналістів-розслідувачів Лещенка-Мустафи, за цих умов, опиняється стратегічно-вигідному положенні. Поєднуючи дискредитацію зусиль ГПУ з розгойдуванням очікувань щодо боротьби з корупцією, вони допомагають не тільки собі, але й «прокурорському» проекту Сакварелідзе-Каська.
У перспективі це створює необхідність об\’єднання обох новостворених партій в одну.
На щастя, крім вузько-партійного лицемірства є ще інтереси українського суспільства, яке стомилося від процвітаючого хабарництва і з прихованою надією стежить за діями, як ГПУ так і НАБУ. Якщо всі справи завершаться продуктивними вироками в судах – це може докорінно змінити політичну ситуацію в Україні і повернути віру людей, що у нас все ще може змінитися на краще.