ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Чи є в України шанс після двох років розчарувань
Раздел: Мнения  
0
Руководитель Международного центра реформ

Чи є в України шанс після двох років розчарувань

23-08-2016, 12:30
Провал більшості реформ варто сприймати як методологічну проблему.

Останні два роки в Україні можна сміливо назвати періодом втрачених можливостей. У цей час країна мала не тільки найкращу розстановку сил для проведення реформ, але і невідкладну необхідність у їх здійсненні: мало у кого залишались сумніви, що відтягувати далі життєво необхідну модернізацію держави уже не можна. Проєвропейський президент, прем’єр та більшість у парламенті - здавалося б, що ще потрібно? Як виявилося - багато.

Перемога Майдану, як і будь-яка революція, породила ілюзію, що зараз нарешті відбудуться зміни, яких усе українське суспільство так довго чекало. Що зміни невідворотні. Як тепер бачимо, ілюзія виявилася подвійною. По-перше, немає спільного бачення, як ці зміни мають виглядати, та яким шляхом до них йти. По-друге, істотна частина суспільства не просто не прагне змін, але і всіляко їм протидіє. Коротше кажучи, маємо класичну реакційну ситуацію, як із підручника історії, та можемо сміливо констатувати: у спробах провести реформи дуже багато сил, часу і суспільної енергії було витрачено зовсім не на ті речі. До того ж, не були враховані масштаби протидії, здавалося б, переможеної сторони - тих, кому ці зміни абсолютно непотрібні. Сьогодні, після двох років спроб, час робити висновки з того, що спрацювало, а що виявилося марним, і спробувати виокремити спільне у тих підходах, які виявилися успішними. Таким чином матимемо певну подобу методології, яка могла б використовуватись для майбутніх змін у державі.

Почнемо з тих небагатьох реформ, які можна занести до активу: реформа публічних закупівель, реформа патрульної служби і частково реформування сфери боротьби з корупцією, куди можна віднести створення НАБУ і САП, запровадження електронних декларацій та інше. Щодо реформи антикорупційних органів, то її можна хіба з деякою натяжкою назвати успішною. По-перше, цей процес занадто затягнутий і досі не завершений: жоден топ-корупціонер поки так і не отримав строк за вчинені злочини. Запровадження електронних декларацій - і зовсім на межі зриву. По-друге, основну роль у просуванні цієї реформи зіграли все ж таки наші західні партнери. Без їхнього тиску на українську владу створення подібних антикорупційних органів було б неможливим. Тим не менше, про якісь початкові успіхи НАБУ і САП безперечно говорять відкриття кримінальних справ: проти газового олігарха Онищенка, прокурора АТО Кулика за статтею “незаконне збагачення”, та багатьох інших.

З іншої сторони, те на що було кинуто багато зусиль, що широко висвітлювалось у ЗМІ і подавалося як першочергові і вкрай необхідні кроки, не дало очікуваного результату. Сюди можна віднести і люстрацію, і очищення судової системи, і реформу прокуратури. Недалеко пішла децентралізація. Звичайно, можна говорити, що причиною провалів є, власне, складність самих завдань і принципова неможливість реформ у даних галузях. Але, як на мене, справа саме у підходах до проведення реформ. Коли реформа подається як щось занадто важливе і всеосяжне, коли вона починається з узгоджень концепцій на тисячі сторінок, за яким слідує надважке голосування у парламенті; коли до реформи прикута суспільна увага, і саме прийняття закону подається як панацея і повне вирішення проблеми; коли ті, кому ця реформа абсолютно не потрібна, мають час, щоб мобілізуватися і спільно протистояти її втіленню - тоді, як бачимо з досвіду, реформа провалюється.

Натомість, якщо реформа починається не з прийняття законопроекту, а як певний стартап, як щось локальне; як щось нове, а не чергова спроба покращити те, що не покращується в принципі; починається тими, хто знає, що таке minimum viable product - тоді є шанси на успіх. Так було з ProZorro і патрульною службою. Ніхто не прагнув змінити все і одразу. Так, щоб після прийняття якогось закону громадяни прокинулись в абсолютно новій країні (шкода, але й досі не всі розуміють, що в сьогоднішній Україні це просто неможливо). Натомість, була спроба створити мінімальний робочий продукт. Подивитися, як він працює, методично виправляти помилки (які завжди будуть), а вже потім спробувати масштабувати на усю країну.

Повертаючись до невдалих спроб: неможливо одним махом реформувати корупційну судову систему, при цьому надавши право самоочищення суддям, і сподіватися, що вони ним скористаються. Корупційна кастова судова система України вибудовувалася 25 років. Чекати, що ці люди самостійно відмовляться від шалених корупційних потоків - верх наївності. Вони відчули загрозу, мобілізувались і нейтралізували усі загрози для системи, яка їх годує. Що би мало відбуватись натомість? Замість того, щоб пробувати одним махом реформувати усю судову систему, варто було би почати з малого - створення спеціалізованого антикорупційного суду з відкритими конкурсами на посади. Так, цей суд забрав би лише маленьку частину справ у теперішніх суддів, але він би не виглядав як загроза для існуючої системи. Після того як такий суд довів би свою придатність, за його зразком можна було би створювати нові суди – скажімо, вищі спеціалізовані, які би потроху забирали частину справ на розгляд. Bit by bit. Варити жабу поступово. При цьому, дуже важливо правильно розставляти пріоритети та намагатися змінити те, що стане таким собі спусковим гачком - game changer’ом, який потягне за собою інші зміни.

Основна думка, на якій хочеться ще раз наголосити: у сьогоднішніх умовах, як би нам не хотілося, реформування усього і одразу не буде. Буде щоденна робота крок за кроком. Буде спротив існуючої системи, який треба обходити розумно - як в айкідо, а не кидатися у бій з відкритим забралом. Корупційна олігархічна система все ще дуже потужна, має колосальний ресурс і буде пручатись до останнього. Для того, щоб мінімізувати спротив, необхідно створювати нові паралельні структури, які би задавали зовсім інші стандарти і перебирали на себе повноваження. Сьогодні у справжніх українських реформаторів (а їх насправді дуже мало) немає ресурсу: ні фінансового, ні кадрового, щоб змінити країну за одну ніч. А значить, треба діяти поступово, розумно і методично. Провал більшості реформ у 2014-2016 роках варто сприймати не як факт принципової неможливості реформ в Україні, а радше як методологічну проблему: були обрані неправильні шляхи, стратегії і тактики, а це те, що може бути змінено. Робимо висновки, рухаємось далі.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
23-08-2016, 12:30 » Автор: Александр Носаль
Загрузка...
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *

0
23 августа 2016 12:46

чому ж тільки останні 2 роки? ВСІ 25 !

Гости
0
уу  
23 августа 2016 12:54

жодного, тільки завдяки останнім 2 рокам

Гости

наверх