Про свіжу заяву ВРУ щодо постанови польського Сейму.
Які у мене претензії до українських парламентаріїв?
Перш за все, в заяві є фраза про те, що нинішні перипетії в українсько-польських відносинах відбуваються в час, коли Українська держава «перебуває у стані війни з Російською Федерацією».
Слід нагадати, що Верховна Рада України, слідом за президентом послідовно і неодноразово відхиляла усі спроби не лише оголосити воєнний стан, але навіть розірвати дипломатичні відносини з державою агресором. В документах, які впродовж 2014-2016 років затверджувала Верховна Рада України йшлось про агресію. Вищий законодавчий орган держави не має права підміняти ним же застосовані політико-правові оцінки та дефініції – це маніпуляція. Така маніпуляція є цілком контрпродуктивною у міжнародних відносинах, оскільки легко дезавуюється, і підриває довіру, як до документу, так і його автора – Верховної Ради України.
Щодо суті заяви ВРУ, то вищий законодавчий орган країни у відповідь на огульне і погано аргументоване звинувачення з боку польського Сейму українських націоналістичних організацій у здійсненні геноциду проти поляків, фактично висунула огульне звинувачення проти польського парламенту у «політизації трагічних сторінок українсько-польської історії», «у розпалюванні антиукраїнських настроїв» і т.п. (загалом мова заяви нехарактерно для подібних документів багата на емоційні сплески та політичні ярлики).
Із заяви Верховної Ради України слідує, що Україну не влаштовує сам факт прийняття польським Сеймом відомої постанови. При цьому український парламент не наводить жодних прикладів та аргументів щодо змісту рішення польського парламенту – що ж не влаштовує українську сторону, до чого по тексту у нас є претензії, що є виявом антиукраїнськості тощо?
Фактично заява Верховної Ради України є ще менш аргументованим документом, ніж постанова польського Сейму, яку вона критикує.
Дивною є заява Верховної Ради України у частині резолюції.
Перш за все, Верховна Рада України цілком демагогічно закликає істориків робити свою роботу «вести фаховий діалог з метою розкриття усіх досі нез’ясованих фактів та обставин історії на основі достовірних архівних матеріалів». Для такої постанови необхідно було б спершу встановити, що такий діалог не відбувається, або відбувається на основі недостовірних архівних матеріалів. Цього в заяві немає. Загалом, було би краще, якби Верховна Рада України прийняла конкретні рішення щодо організації такого діалогу, виділення з цією метою коштів, створення інших можливостей.
По друге, після категоричних звинувачень на адресу польських політиків в організації та здійсненні антиукраїнської політики та розпалюванні антиукраїнських настроїв, звернення до них з закликом «зосередити зусилля на конструктивній побудові взаємин між Україною та Республікою Польща для зміцнення партнерства в демократичній Європі на підставі європейських цінностей» виглядає, дипломатично висловлюючись, — нелогічно.
Заява Верховної Ради свідчить про вкрай низький рівень культури законотворчості та експертних знань в українському парламенті. Як на мене, то просто таки недопустимо низький.
А відтак ні українське суспільство, ні польська громадськість, ні, тим більше, польський парламент, не отримали жодного зрозумілого і аргументованого месиджу, який має шанси бути реалізованим в реальній політиці.