Великобританія вже проголосувала за вихід із ЄС.
Регіональний парламент Валлонії відмовився надати уряду Бельгії право підписувати угоду про торговельно-економічне співробітництво Європейського союзу та Канади. Тепер ця угода, до якої у більшості європейців було куди менше претензій, ніж в аналогічного договору зі Сполученими Штатами, навряд чи буде підписана на саміті Європейський союз – Канада 27 жовтня. Таким чином, під питанням залишається сама стратегія вільного економічного розвитку європейського континенту.
Перший дзвінок, який продемонстрував всю недосконалість Європейського союзу з точки зору ухвалення відповідальних рішень і руху вперед, був пов’язаний з Україною. Це сталося, коли на консультативному референдумі в Нідерландах більшість учасників відкинули угоду про асоціацію між Україною та ЄС.
Вся історія з цим референдумом – приклад безвідповідальності і популізму. Популістським був сам нідерландський закон, який фактично ставив під сумнів сенс виборної демократії і підмінив її охлократією. Безвідповідальним стало надання виборцям можливості ставити під сумнів міжнародні зобов’язання держави і голосувати за багатосторонні угоди, згода з якими мала б бути обумовлена самим бажанням брати участь в Євросоюзі і вирішуватися парламентарями. Безвідповідальною стала позиція уряду і парламенту Нідерландів після референдуму – політики цієї країни просто бояться кинути виклик популізму.
Але ми звично вмовляємо себе тим, що справа не в європейцях, а в нас. І реформи у нас не йдуть, і корупції занадто багато, і бояться війни на наших кордонах. Європейські бюрократи вважають за краще підтримувати нас в цьому самобичуванні. І замість того, щоб визнати, що Брюссель не здатний виконувати власні зобов’язання – і щодо угоди про асоціацію, і щодо візового режиму – продовжують висувати вимоги і читати нотації. Можливо, європейці і справді вірять, що справа в нас, а не в них? Таке самозомбування у людей спостерігалося в радянські часи, та й зараз помітне в Росії.
Тому що справа – не в Україні. Справа в неефективності інституцій Європейського союзу, в недопрацьованості механізмів ухвалення рішень, у перемозі популізму, безвідповідальності і дурості над відповідальністю і прагматизмом. Те, що сьогодні відбувається із рішеннями європейських інституцій із принципових питань – це імпотенція і ганьба.
Коли справа стосується України, можна, звичайно, робити вигляд «цивілізаторів». А коли справа стосується Канади? Сполучених Штатів? Теж відсутність реформ? Корупція? Війна? Або, може бути, що усі канадці втечуть до Бельгії, а американці – в Австрію? Ото сміху буде!
Але все це – не смішно, а сумно. Тому що перша країна – Великобританія – вже проголосувала за вихід із Євросоюзу. І це рішення має стати не тільки доказом безрозсудності англійців, але і діагнозом для європейських інституцій: вони зазнають поразки.