Чого не вистачає нашим реформам.
У спорті, у тому ж футболі, ніхто ж не очікує, що суддя на полі вміє грати і забивати краще за будь-якого з гравців обох команд. У нього ж зовсім інші функції, він має забезпечувати, щоб гравці обох команд бігали, били по м\’ячу і забивали голи у відповідності до правил. А переможцем стане той, хто більше заб\’є і менше пропустить.
То чому ж тоді ми вважаємо, що судді нашої багатостраждальної системи правосуддя мають всі закони мало не дослівно пам\’ятати? Бо саме на такий висновок наводять усі ці тестування з усіх галузей права, що їх мають пройти бажаючі надягнути суддівську мантію.
Та і самі українські судді, чого гріха таїти, полюбляють у процесі повчати сторони, демонструючи глибину часом своїх знань, але часто і навпаки. І, до речі, ті, що навпаки, іспити у свій час склали цілком успішно.
А Конституція, між іншим, відносить до основних засад судочинства ЗМАГАЛЬНІСТЬ сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у ДОВЕДЕННІ ПЕРЕД СУДОМ їх переконливості.
Тому суддя зовсім не обов\’язково має бути найрозумнішом і найбільш квалікованим юристом у залі з питання, що розлядається.
Судді достатньо бути чесною і порядною людиною, яка добре знає процес.
На жаль, перевірку чесності і порядності дуже складно формалізувати і бюрократизувати. Тут нічого кращого за вибори світ не придумав, але хіба ми можемо допустити виборність суддів!? Нам потрібні професіонали!
От і вибудовуємо лабіринт тестування плюс Національну школу суддів.
Можу помилятися, але на мою скромну думку, багато хто з чесних і порядних професіоналів, на усе це подивляться, носом покрутять і не полізуть.
А ми матимемо правосуддя, на яке заслуговуємо.