На тлі радикалізації питання залишається невирішеним.
Мало хто любить моралізаторство. І зазвичай українці не дуже часто моралізують. Але в часи інтенсивної деморалізації, яка відбувається зараз на наших очах, найбільш важливі аспекти потрібно проговорити.
Мораль це цивілізаційна установка колективної свідомості на виживання певної спільноти, яка може утверджуватися в так чи інакше сформованих в загальних мотиваційних настановах, публічних правилах співжиття та намірах колективного несвідомого. Найбільш важливими при цьому є саме публічні правила життя, тому на них зазвичай звертають більше уваги. Але іноді в кризових ситуаціях доводиться згадувати навіть загальні мотиваційні настанови та наміри колективного несвідомого.
Навіть у Робінзона, якщо він не здичавів і продовжує жити як людина, є мораль у вигляді слідування традиціям та ритуалам повсякденного життя та у вигляді внутрішнього монологу оцінки своїх бажань та дій.
Дуже часто мораль означують віднесенням до певної частини суспільства (віруючих (християнська, буддистська і т.д.) чи певного класу, страти, шару (буржуазна мораль, мораль правлячого класу і т.д.)
З 10 християнських заповідей не всі пройшли випробування часом. І не всі важливі для цивілізації норми моралі вміщують 10 християнських заповідей. На сьогодні для виживання цивілізації найбільше значення мають всього три норми: 1) не убий; 2) не укради; 2) не зловживай довірою.
Ці три норми є такими, порушення яких веде до загибелі цивілізації як актуальної спільноти теперішнього часу – тобто як суспільства.
Водночас постмодернізм вносить велику смуту у традиційне бачення моралі тим, що множинність істин так чи інакше проекціюється на множинність моральних настанов, які визнаються як обмежено легітимні. Постмодернізм змушує визнати, що мораль є не тільки як всезагальна, але і мораль певних суспільних груп.
Звідси походить уявлення про «квір» (від англійського queer – дивний, незвичайний), тобто специфічні норми моралі. З самого початку цей термін вживався до означення способу життя гомосексуалів, але згодом він все більше вживається до будь-яких вузьких спільнот, які не є носіями моралі більшості суспільства.
Окрім того, виникає питання, як далеко може зайти наше толерування в своєму іншуванні. Вочевидь толероване іншування не може заходити далі трьох критичних для цивілізації норм. І навіть, якщо держава нав\’язує толерантність щодо якогось сумнівного для суспільства квіру, то суспільство саме опирається його толеруванню, тобто виправляє помилки держави.
У будь-яких суспільствах щодо моралі ми можемо бачити такі групи людей – морали (ті, хто дотримуються більшості моральних норм), квір (ті, хто дотримуються основних трьох цивілізаційних норм, але мають варіанти відхилень щодо окремих менш важливих норм), аморали (ті, хто порушують хоча б одну з трьох цивілізаційних норм).
Але є ще одна група людей, яка завжди існувала і лише в останній час змогла інституціоналізуватися як стійка спільнота. Це люди, які живуть в суспільстві, визнають необхідність бути соціалізованими і демонстративно визнають правила моралі як такі, але які їх приховано порушують. Їх можна називати як завгодно – лицеміри ханжі, дворушники. Але коли мова йде про приховане порушення хоча б однієї з 3 цивілізаційних норм моралі, тоді їх називають моральними уродами.
Тобто моральні уроди це приховані аморали щодо основних трьох цивілізаційних норм – приховані вбивці, приховані злодії, приховані зрадники (чи приховані порушники довіри).
Цивілізація опирається в своєму розвиткові на моралів. Цивілізація випрацювала непогані механізми для пошуку та ізоляції аморалів. Цивілізація веде дискусії щодо толерування квіру. Але цивілізація не знайшла інституціоналізованого способу боротьби з моральними уродами.