Україна для Росії – інструмент у більшій грі.
Тристороння контактна група із врегулювання ситуації на Донбасі (Україна — Організація з безпеки і співробітництва в Європі — Росія) домовилася про допуск спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в райони бойових дій на Донбасі та відведення важкого озброєння до 5 лютого.
Оцінювати ефективність цієї групи лише по одному засіданню не варто, адже в цілому вона покликана знімати напругу на Донбасі і з цим завданням вона зовсім не справляється. Втім добре і те, що є хоч якийсь діалог і сподівання, що тебе почують. Тому критикуючи тристоронню контактну групу в Мінську слід зважати на те, що форм, які дозволяють обмінюватися інформацією і виставляти притензії, не так багато. Та й узагалі такій формі діалогу нині альтернативи нема.
Щодо успішності засідання у Мінську можна буде судити за декілька днів, коли ми станемо свідками перемир’я чи подальшої ескалації конфлікту на Донбасі. Та чи деескалація наступить через рішення, які приймали під час засідання, чи через дії ЗСУ ми не знатимемо.
Загалом же, на дипломатичному міжнародному рівні зараз треба не просто боротися за втихомирення ситуації в Авдіївці. Треба втихомирити нарешті країну-агресора Росію і єдине, що нам у цьому може допомогти – це розширення дипломатично-економічного тиску (антиросійських санкцій, політичного і військового тиску). Для поступового згортання напруженості слід дати зрозуміти Російській Фередації, що всі її військові заходи себе вичерпали і є безперспективними.
Є такі міркування, що не тільки війна на Донбасі, а й загалом Україна для Росії – всього лиш інструмент у більшій грі. Тому варто прогнозувати, коли вона і за яких обставин може припинити кровопролиття. Та на сьогодні інших важелів впливу на Росію, окрім дипломатії, на жаль, немає.