Будь-яка війна накладає на суспільство обмеження.
Під санкції, оприлюднені 16 травня, потрапили російські Інтернет-компанії Yandex та Mail.Ru, а також популярні серед громадян України соціальні мережі «Вконтакте» та «Одноклассники». Усі згадані сайти входили до останнього часу до топ-10 українського сегменту Інтернету за відвідуваністю, більше того – домінували у ньому навіть нині, на тлі агресивної поведінки Росії протягом тривалого часу. Цей факт викликав занепокоєння СБУ, яка ще минулого року закликала громадян України закрити власні акаунти у російських соцмережах після того, як зміни у законодавстві РФ відкрили офіційний доступ до даних користувачів представникам ФСБ. Ті, вірогідно, могли і раніше втручатися у роботу російських соцмереж, проте минулого року ця можливість стала законною на російській території.
Користуючись своїми фінансовими можливостями, російські Інтернет-гравці активно здійснили експансію в Україні у попередні роки, запропонувавши власні правила гри та примусивши українських конкурентів згорнути активність. І справа навіть не в тому, що мільйони українців слухали безкоштовну (читай – піратську) музику у «Вконтакте» чи зберігали дані на просторах Yandex і Mail.Ru. Навіть не в тому, що багато хто розвивав свій маленький бізнес через російські соцмережі, вони були активним інструментом втручання (як прямого, так і непрямого) у внутрішнє життя України. Немало офіційних українських установ заводили поштові скриньки на російських серверах, чимало учасників АТО користувалися та користуються російськими соцмережами, що дозволяє шпигувати за ними. Ще один очевидний факт: соціальні мережі (втім, не лише з російською пропискою) є ефективним інструментом впливу на суспільно-політичні процеси.
Президентський указ викликав протести не лише пересічних українців, деякі політики, хизуючись власним лібералізмом, звинуватили Порошенка у намірах обмежити мобілізаційні можливості непідконтрольних Україні соціальних мереж. Звучать висновки про зазіхання на свободу слова, про неприпустимість обмеження використання соцмереж у демократичній країні, зрештою, про цензуру. Певної пікантності ситуації додає той факт, що обмеження доступу до російських соцмереж активно критикують саме ті, хто наголошував неодноразово на необхідності запровадження в Україні воєнного стану. Нагадаю, що за такого сценарію обмеження у використанні «Вконтакте» та «Одноклассников» буде «квіточками» порівняно з іншими наслідками посилення впливу військових на життя суспільства.
Глибоке обурення із закликом скасувати президентське рішення висловила організація Human Rights Watch, із занепокоєнням його зустріли у Раді Європи. Проте і НАТО, і ЄС, і Білий Дім відреагували на дії української влади хоча не схвально, проте із розумінням. Росія ж діє з властивою їй прямолінійністю. Офіційні органи російської влади гучно волають про порушення прав людини в Україні, хоча в Росії небажані інтернет-сторінки закриваються з куди вищою інтенсивністю. Російський МЗС згадує про «принцип обопільності», а державний телеканал «Россия 24» транслює інструкцію для користувачів «Вконтакте» та «Одноклассники», як обійти заборону. «Вишенькою на торті» стало звернення світської левиці та телеведучої Ксенії Собчак до Петра Порошенка, якого вона сповістила про втрату 25 мільйонів виборців. Її слова вчергове нагадали, що російський лібералізм закінчується там, де починається українське питання.
Варто наголосити, що повністю заборонити будь-який сайт у нинішньому глобалізованому світі практично неможливо. Можна визнати, що російськими соцмережами в Україні і надалі буде користуватися доволі велика кількість людей, які при цьому можуть бути патріотично налаштованими та щиро стверджувати про свою любов до України. Це не заборонить їм використовувати різноманітні анонімайзери. Проте проблема полягає в іншому.
Як сказано вище, кожна війна або санкції, які накладаються на іншу державу, тягнуть за собою обмеження для суспільства. Гібридна війна не витягує із зони комфорту з такою швидкістю як війна конвенційна, проте вона потребує більшої усвідомленості власної громадянської позиції. Обмеження використання соцмереж має бути пов’язане не лише з діяльністю там окремих користувачів, але і з комерційною та інформаційною активністю українського бізнесу та представників політичних сил. Поки що лише «Опозиційний блок» запевнив, що боротиметься за скасування заборони, інші вагомі українські політичні сили стверджують, що закриють там власні офіційні акаунти. Вірогідно, це зроблять і популярні українські бренди. У такий спосіб – через демонстрацію токсичності використання російських соцмереж лідерами громадської думки – їм можна завдати куди більшої шкоди, ніж звичайною забороною.
Ситуація навколо спроби влади зменшити вплив російських Інтернет-гравців в Україні переконливо демонструє, наскільки складно буде нашій державі позбавлятися впливу «русского мира». Природньо, гарячі голови запропонують оперативно закрити телеканал «Інтер» та заборонити діяльність УПЦ МП в Україні, проте подібні дії не вирішують більшості існуючих проблем, ба більше — можуть спровокувати новий виток конфронтації всередині суспільства. Тому Україні потрібна своєрідна дорожня карта втілення заклику «Геть від Москви», викладена доступною мовою та підтримана людьми з реальним авторитетом у суспільстві. Надто застарілими є проблеми, надто складною лишається ситуація у суспільстві, втомленому тривалим протистоянням з Росією.