Політика Туреччини створює для її керівництва чимало викликів.
У дипломатії диявол криється у деталях частіше, ніж у звичайному житті. Візит Ердогана до Києва та проведення Стратегічної ради високого рівня готувався доволі оперативно. Три години переговорів Порошенка та Ердогана свідчать про значний порядок денний двосторонніх відносин, а лінія конфіденційного зв’язку – про готовність проводити оперативні консультації. Навряд чи варто засуджувати Анкару, якщо вона своїми контактами з Києвом намагається продемонструвати Москві наявність іншого партнера на пострадянському просторі та у Чорноморському басейні. Ердоган веде доволі складну гру на кількох «шахівницях», проте йому не відмовиш у послідовності: анексію Криму він не визнає.
Більше того, турецький президент дав зрозуміти, що Туреччина переймається долею кримських татар, що піддаються репресіям та утискам на території окупованого Росією півострова. Для України така позиція – важлива та потрібна, оскільки у неї самої ефективних важелів впливу на ситуацію в Криму не так багато.
Можливо, головна інтрига понеділкових переговорів – за рахунок чого товарообіг між нашими країнами може бути доведений до 10 мільярдів доларів на рік. Самими лише туристами та продукцією АПК цю проблему не вирішити, тут потрібно використовувати високотехнологічні товари з високою доданою вартістю. І тут спадають на думку експертні оцінки про зацікавленість Туреччини у військово-технічній співпраці з Україною…