14 жовтня держава відсвяткувала День захисника.
Хоча історія українського народу набагато більш тривала за історію української державності, це не привід для розпачу. Цей випадок для Європи далеко не унікальний, на нашому континенті взагалі кордони стали відносно стабільними хіба що у ХХ століття, тому і анексія Криму Росією викликала шок світової спільноти.
Згадка про вояків Армії УНР та УПА дозволяє не лише нагадати про боротьбу України за незалежність, але і підтверджує реальний, проте недостатньо популяризований факт: українці мають у своєму активі чимало славних перемог, а імідж «нації гречкосіїв» далеко не повною мірою відображає таланти та здібності українців. Інша справа, що політики могли далеко не завжди скористатися плодами звитяги українських військових.
Збройні Сили протягом останніх 10 років разом з церквою були серед лідерів довіри. Починаючи з 2014 року, з проблемами та труднощами, але неухильно українські військові платять по цих векселях, захищаючи Батьківщину. Останні тенденції у суспільному житті дозволяють не лише припустити «призов» тих, хто вміє захищати державу, до великої політики, але і зростання їх впливу на ухвалення рішень.
Протягом останнього часу в Україні відбулось перефразування відомого вислову Володимира Леніна «Державність лише тоді чогось варта, якщо вона вміє захищатися». Гібридність подій полягає, серед іншого, у тому, що війна за незалежність України розпочалась за 22 з половиною роки після її проголошення. І у цій війні ми не маємо права на поразку.