Це – штучний скандал.
Заява міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського – слова не дипломата, а польського політика. Завдання дипломата – знімати проблеми у відносинах з сусідніми країнами або будь-якими іноземними державами, служити взаєморозумінню. А в даному випадку, Ващиковський, як і частина польського істеблішменту, шукає привід для звинувачень, привід для істерики і скандалу. Ці приводи створені абсолютно штучно. Все тому що на сучасному етапі довгострокові інтереси Польщі ігноруються.
Заява щодо скасування візиту в Україну президента Анджея Дуди – це заклик пожертвувати національними інтересами Польщі, безпекою Польщі в ім\’я якихось електоральних перемог партії «Право і справедливість». Мені здається, ці речі є абсолютно неприйнятним для двосторонніх відносин.
Варшаві цей скандал не потрібен. Хоча слід віддати належне, що питанню історичної пам\’яті в Польщі приділяють набагато більше уваги. Не порівняти з Україною. Українцям іноді навіть складно зрозуміти, наскільки це гострі теми для поляків. Це, до речі, теж часткова причина, чому ми не можемо знайти спільну мову. У нас, в Україні, трохи по-іншому все це розглядається з точки зору суспільного резонансу і інтересу. Там значення цих питань вище. Тобто заяви деяких польських політиків робляться для того, щоб грати на настроях поляків: відповідати їх очікуванням, отримати електоральну підтримку. Інших причин у цього скандалу немає.
Україна, до речі, не зобов\’язана приймати позицію Польщі ні щодо її трактування власної історії, ні щодо того, які органи повинні займатися всіма цими питаннями. Це просто істерика, яка викликана внутрішньополітичними процесами в Польщі.
Україні вдається стримуватися в цій ситуації, і це добре
Поки здебільшого Україні вдається стримуватися в цій ситуації, і це добре. За винятком деяких заяв Верховної Ради, за якими нічого не стоїть, але вони були гострими. Україна, на мій погляд, правильно робить, що державні чиновники якраз найменше говорять про питання трактування сторінок історії. У нас цим займається Інститут національної пам\’яті. І Україні потрібно дотримуватися саме такої позиції і не дозволяти втягнути державних чиновників в історичні дискусії.
Втім, Україні потрібно активніше пропагувати своє ставлення до власної історії. З цим у нас великі проблеми.
Поляки дуже довго підтримували нас, що називається, беззастережно. А тепер наш час десь «закусити губу», стримуватися і чекати, поки внутрішньополітична ситуація в Польщі зміниться. Але відповідати полякам в їх же манері було б неправильно і безглуздо. Не варто жертвувати практичними інтересами України заради провокацій польських політиків.