hronika.info
Евгений Магда
Все статьи автора
Мнения

Про антикорупційнину плутанину

Боротьба з корупцією перебуває серед очікувань громадян.

Після Революції Гідності тема посилення боротьби з корупцією була однією з ключових, то ж не дивно, що парламент сьомого скликання ухвалив закони «Про запобігання корупції», який передбачав створення Національного агентства з запобігання корупції, та «Про Національне антикорупційне бюро». У грудні 2015 року було створено Спеціальну антикорупційну прокуратуру, яку очолив Назар Холодницький. Нормативна матриця функціонування антикорупційних органів передбачала активну участь західних партнерів у формуванні їх складу, а очікування від їхньої роботи постійно підігрівалися підвищеною інформаційною активністю. Показово, що українське законодавство щодо декларування можновладцями своїх статків стало одним з найбільш жорстких в світі, проте нашим співгромадянам не часто розповідали про те, що між Сциллою та Харибдою антикорупційної боротьби пройшли практично всі постсоціалістичні держави, причому зробили це 15 – 20 років тому.

НАБУ очолив Артем Ситник, якого не вважали фаворитом у цих перегонах, проте його біографія та досвід виявилися найбільш прийнятними для того, щоб стати головним антикорупціонером країни. У всякому разі – з формального боку, адже боротьба з корупцією є змістом діяльності значної кількості парламентаріїв та низки недержавних організацій. НАБУ, нагадаю, підпорядковується профільному комітету Верховної Ради, а ініціювати зміну його керівництва без рішення аудиторів практично неможливо. На сьогодні призначений аудитор НАБУ лише від Кабінету Міністрів, навколо кандидатур від парламенту зламано чимало списів, не призначено аудитора НАБУ і главою держави.

Об’єктом інтересу НАБУ можуть бути держслужбовці категорії «А», що автоматично перетворює розслідування Бюро на резонансні. Втім, важко заперечувати той факт, що за два роки функціонування НАБУ кількість розслідувань не дозволить громадськості заплутатися в них. Серед найгучніших — справа Миколи Мартиненка – парламентарія від «Народного фронту», який вирішив скласти мандат, щоб довести власну правоту. Затримання голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого зрештою було звільнено під заставу у 100 мільйонів гривень. Ефектна оперативна комбінація проти парламентаріїв Максима Полякова та Борислава Розенблата – обидва представляли парламентську коаліцію, обом інкримінують причетність до незаконного видобутку бурштину як політичного прикриття. «Справа рюкзаків», у якій було затримано Авакова-молодшого та екс-заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря.

З огляду на постійну присутність НАБУ у інформаційному просторі суспільство вправі очікувати більш ефективних дій. До того ж отримати чистоту процедури, з якою у детективів НАБУ є помітні проблеми. Однак Артем Ситник останнім часом віддавав перевагу вимогам створити якнайшвидше Антикорупційний суд, а не боротьбі за підвищення ефективності роботи підлеглих.

Не менш дивовижною виявилася робота НАЗК, якому так і не вдалося стати переконливим органом. Тривалий період болісного пошуку алгоритму працездатності Агентства, яке так і не має повного складу, значні премії, виписані його членам у період, коли практична робота не здійснювалася, викликають чимало питань. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман намагався навесні спонукати керівницю НАЗК Наталію Корчак до відставки, проте та виявилася непохитною. Що стосується електронного декларування, то його запровадження дало швидше психологічний ефект та примусило високопосадовців продемонструвати власні статки, ніж стало безжальним антикорупційним інструментом.

Тим часом претензії до низки народних депутатів стосовно незаконного збагачення висувала влітку 2017 року Генеральна прокуратура, однак на її подання депутатський корпус зреагував на засадах корпоративної солідарності. Варто пригадати також, що ГПУ конфіскувала 1,7 мільярди доларів, які належали оточенню Віктора Януковича, тим самим поставивши не лише український, але і європейський цьогорічний рекорд.

Внутрішні протиріччя між антикорупційними особливо гостро проявилися у середині листопада, причому прояви ці виглядали наче сюжет дешевої оперети. То детектив НАБУ прийшов до свекрухи голови НАЗК Наталії Корчак, а та закрила його у помешканні. То НАЗК викликала керівника НАБУ Артема Ситника для підписання протоколу про порушення антикорупційного законодавства. То колишня співробітниця НАЗК Ганна Соломатіна звинуватила Корчак у ручному управлінні процесом перевірки е-декларацій, а президентську адміністрацію – у прагненні першою бачити інформацію про результати цих перевірок, причому Соломатіна (яку деякі медіа титрують виключно «викривальниця НАЗК») кілька місяців тримала цю інформацію при собі. Генеральна прокуратура почала кримінальне провадження за фактом розголошення головою НАБУ Артемом Ситником таємниці слідства, що в умовах формування образу Бюро як осередку чесності та прозорості виглядає серйозною претензією. НАБУ, у свою чергу, звинувачує Юрія Луценка у незаконному збагаченні через купівлю його сином двох паркомісць.

З огляду на те, що поряд з Соломатіною під час її проявів медіа-активності перебувають антикорупціонери з депутатськими мандатами та без них, які у жовтні були серед ініціаторів акції «За велику політичну реформу», останні події можуть сприйматися ними як спроба реваншуватися за невдачі на політичному фронті. Їм вдалося торпедувати кандидатуру Олексія Горащенкова на посаду керівника Державного бюро розслідувань (до речі, за бортом залишився і головний військовий прокурор Анатолій Матіос, якого багато хто вважав фаворитом). Очолив ДБР не надто відомий широкому загалу Роман Труба, його заступниками стали Ольга Варченко та Олександр Буряк. Необхідне уточнення щодо нового органу: реально він запрацює приблизно за рік, коли постане його інфраструктура.

Окремі борці з корупцією не приховують власного прагнення покарати представників діючої влади, це для них часом виглядає більш пріоритетним за переслідування поплічників Віктора Януковича. Втім, це їх вибір. Гірше інще: антикорупційна риторика продовжує розглядатися як перепустка до політичного бомонду, і далеко не завжди туди потрапляють з суто викривальною метою. Тим часом проблеми з ефективністю функціонування антикорупційних органів стають все більш очевидними, на них реагують і наші західні партнери.

У ситуації, що склалася, доцільним виглядає не з’ясування стосунків та зведення рахунків, оскільки ефективна антикорупційна боротьба залишається однією з вимог громадян до політикуму. Куди більш актуальною є роз’яснювальна робота із визнанням власних помилок та недоліків, зменшення градусу у процесі зображення антикорупційних органів істиною в останній інстанції та демонстрація реальних успіхів. Політична боротьба з антикорупційним присмаком навряд чи буде більш ефективною за державну стратегію протидії корупції.

Джерело

Рекомендуем прочитать

TikTok в США всё? Законопроект уже принят

OSHU

«Шляпа MAGA» и другие мифы: ИИ вводит в заблуждение избирателей

OSHU

Если вы ищете дешёвый дом на Гавайях, попробуйте лавовую зону

OSHU