Києву цілком до снаги змінити негативні тенденції.
Правляча польська партія «Право і справедливість» приділяє значну увагу історичній політиці, що Україна відчуває на собі не перший рік. Тому рік 75-річчя Волинської трагедії та 100-річчя відновлення незалежності Польщі обіцяє бути насиченим не лише спільними заходами з вшанування пам’яті померлих. Маю неабиякі сумніви, що у польському історичному наративі ювілейного штибу знайдеться хоча б пара теплих слів про українців того періоду, коли польський та український народи запекло конкурували один з одним. Припускаю, що і 75-у річницю створення дивізії СС «Галичина» у Польщі тлумачитимуть однозначно.
Тим часом диявол криється у дрібницях: у польському експертному середовищі лунають заклики продумати концепцію ставлення до України, над якою не тяжіли б погляди Єжи Гедройця. «Невдячність» – цим словом польські політики та експерти часто оцінюють стан польсько-українських взаємин після 1991 року. Але українці виявилися вдячними, і зусиллями небайдужих добилися перейменування Тверської вулиці у Києві на вулицю Єжи Гедройця (у 2017 році колишня Патріса Лумумби стала вулицею Іоанна Павла ІІ, а у Варшаві з’явився сквер Василя Стуса).
Очевидно, що налагоджувати діалог буде непросто, адже навіть новий прем’єр Матеуш Моравецький повторив кілька разів тезу про «українських біженців», кількість яких ніяк не дотягує до тисячі з 2014 року за офіційними польськими джерелами. Політичну доцільність у контексті напружених відносин Варшави та Брюсселя ніхто не скасовував, проте компенсувати подібну «арифметику» зменшенням напруження у двосторонніх відносинах, як видається, вигідно і Україні, і Польщі. Наша країна зацікавлена у нормальних відносинах зі своїм стратегічним партнером, який, ніде правди діти, виступає і орієнтиром у питаннях економічного розвитку, і зразком щодо реформування місцевого самоврядування. Україна ж, за великим рахунком, є тим резервом, який сприяє створенню Польщею власного запасу міцності.
Вести перелік обопільних образ – справа не з приємних, сподіватися на ідилію після тривалого протистояння – апогей наївності. Насправді і Україну, і Польщу очікує непростий шлях діалогу, який потрібен сьогодні обом народам. І лише розширенням масштабів співпраці, збільшенням її інтенсивності можна відповідати на будь-які ускладнення польсько-українських взаємин.