Ситуація потребує від держави небанальних кроків.
Ситуація в Україні традиційно привертає увагу членів ПАРЄ. Якщо за президентства Віктора Януковича нашій державі висували претензії через поганий стан демократичних прав та свобод, то після 2014 року Асамблея перетворилася на один з плацдармів протидії російській гібридній агресії. Зауважу, що в Страсбурзі українські представники діють злагоджено та наступально, зумівши дати бій Росії та тим європейським політикам, що намагаються «зрозуміти Путіна».
Проте у Кремлі не мають намірів здаватися та використовують різноманітні хитрощі задля повернення до ПАРЄ, причому на власних умовах, які не передбачають виконання будь-яких резолюцій Асамблеї, ба більше – спрямовані на нівелювання можливостей накладати санкції на будь-яку національну делегацію. Вправно спекулюючи на фінансовій кризі, яку нині переживає Рада Європи, росіяни та їхні союзники намагаються тріумфально повернутися до Страсбурга, по дорозі розчавивши європейські принципи.
До операції з повернення російської делегації до Страсбурга підключилися голова Ради Європи Турбйорн Ягланд, публічні реверанси якого перед Кремлем втратили ознаки пристойності, та президент ПАРЄ Мікеле Ніколетті, відомий як поміркований прихильник нормалізації відносин з Росією. Проте скликаний Бюро ПАРЄ ad hoc комітет, який обговорював перспективи внесення змін до регламенту заради повернення російської делегації за участю двох емісарів Кремля, не зумів спрацювати в режимі бліцкригу. Питання будуть обговорювати далі, і російським лобістам доведеться докласти чимало зусиль для його проштовхування, адже у кінці процедури буде голосування всім складом Асамблеї.
Тим часом ПАРЄ ухвалила резолюцію про гуманітарні наслідки конфлікту на Донбасі, у якій згадується про російську агресію на сході України. Це вже не перша подібна згадка, у офіційних документах Асамблеї, тому можна говорити про формування послідовної позиції представників європейських парламентів з цього питання. Делегати ПАРЄ обрали комісаром Ради Європи з питань прав людини боснійку Дуню Міятович, яка під час роботи представником ОБСЄ з питань ЗМІ відзначалась реверансами на користь Росії.
Цього разу під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі був не лише традиційний «Український сніданок» від Віктора Пінчука, але і «Український дім» — постійно діючий майданчик, програма якого корелювалася з порядком денним дискусій Форуму. Нагадаю, що на альпійському курорті щороку збираються вершки світового істеблішменту, щоб обговорити ключові проблеми розвитку економіки та політики.
Цього разу до Давосу приїхало більше десятка українських парламентаріїв, які помітно переоцінюють власний вплив на світову політику та не надто спроможні забезпечити ефективну роботу під куполом Верховної Ради. Присутність міністрів фінансів та інфраструктури Олександра Данилюка та Володимира Омеляна була більш логічною, з огляду на потребу України в інвестиціях.
Президент намагався відповісти на численні виклики, які постали перед ним напередодні Форуму. Він провів переговори з директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард, запевнивши, що налаштований на співпрацю з Фондом. Ступінь налаштованості офіційного Києва має оцінити місія МВФ, яка ухвалюватиме рішення про надання чергового траншу кредиту. З державним секретарем США Петро Порошенко обговорив перспективи відновлення функціонування українсько-американської комісії з стратегічного партнерства. Потреба у її функціонуванні виглядає значною. Не забув глава держави запевнити учасників Форуму у власній відданості ідеї створення Антикорупційного суду, який західні партнери України вимагають щоразу гучніше, при цьому наголосивши на необхідності балансу між його самостійністю та непорушністю норм вітчизняного законодавства.
Показово, що у Давосі прозвучав хор голосів, який критикував ідею створення «Північного потоку-2», у ньому було чутно і Петра Порошенка. Проте без перетворення української ГТС щонайменше на привабливий об’єкт управління для впливової західної компанії ми ризикуємо опинитися на узбіччі боротьби за перерозподіл енергетичних потоків на континенті, що може спричинити суттєві втрати бюджету.
Спеціальний представник Держдепартаменту США по Україні Курт Волкер відвідав Україну вшосте за останні півроку. Хоча цього разу він не побував на Донбасі (завадили погодні умови), американський дипломат провів насичені перемовини з президентом, військовими, парламентаріями, експертами. На жаль, що інтенсивні зустрічі у Києві не знаходять відображення у діалозі з представником Путіна Сурковим – той продовжує непохитно вести лінію щодо непричетності Кремля до розгортання конфлікту на Донбасі. Волкер, у свою чергу, наголосив на тому, що ключ від врегулювання кризи на сході України лежить у визнанні Росією своєї військової присутності там та підкреслив, що Заходу не до смаку російські «миротворчі» пропозиції, які передбачають введення миротворців ООН на Донбас у якості статистів.
Варто зауважити, що зустріч Волкера та Суркова у Дубаї проходила напередодні оприлюднення нових американських санкційних списків, яке заокеанські політики та експерти коментують у атмосфері саспенса. Тамтешня політична еліта не має намірів пробачати Кремлю показове втручання у американські президентські вибори та повільно готує відповідь. При цьому позиції Дональда Трампа у цьому аспекті не виглядають визначальними, він швидше змушений бути зацікавленим спостерігачем. Кремлю наразі конче потрібно зберегти хорошу міну за поганої гри.
Україна продовжує залишатися у зоні підвищеної уваги, проте цей статус сам по собі не є самодостатнім. Нашій державі вкрай необхідно демонструвати спроможність бути не м’ячем, а гравцем на полі глобальних політичних інтересів. Будувати зовнішньополітичну стратегію виключно на позиціонуванні себе як жертви російської агресії – означає обмежувати простір для маневру.
Період співчутливого ставлення до України не означає пільг у питаннях здійснення перетворень, спрямованих на якісні реформи в економіці. Великий обсяг вільних коштів на світових фінансових ринках не буде спрямовано в Україну лише завдяки вмінню наших співгромадян душевно співати та запально танцювати. Потрібні практичні дії, що засвідчать світовій спільноті, що навіть в умовах кризи Україна не перетворилась на об’єкт європейського ландшафту, а шукає шляхи для власного динамічного розвитку.