» » Куди прямує українська культура
Раздел: Мнения  
0
Философ

Куди прямує українська культура

14-02-2018, 16:15
Зараз постає у своїх орієнтаціях.

В цьому вимірі ми спостерігаємо не лише спонтанні, але й усвідомлені спроби її формування і форматування.

Таке форматування культури знаходить вираження у публічних дискусіях, де ставляться питання, хто відноситься до української культури, а хто ні, хто творить українську культуру, а хто творить якусь чужу нову культуру.

Здавалося б, такі дискусії неуникненні. Водночас складно уявити їх на шпальтах західних видань – хіба дуже консервативних. Але ці дискусії загалом нагадують зміст газет часів СРСР, де так само ставилось питання, чи можна вважати того чи іншого митця "своїм", прийнятним, таким, що заслуговує на гідне місце у радянській культурі.

В цьому контексті можна пригадати засудження радянською пропагандою "Зоряного корсара" Бердника. Олесь Бердник вважав, що навіть в майбутньому, коли ми сягнемо багатомірності, створимо штучний інтелект (у нього – УР, універсальний розум), буде існувати українство, українці та український контекст перспективи. А радянська влада вважала, що нації мають зникнути всередині радянського народу, який звичайно ж (хто б сумнівався) буде російськомовним та російськокультурним.

Українська культура була поневолена в СРСР тим, що не розглядалася як значима в контексті майбутнього. Саме це лежало в основі ідеологічного примусу культури, імперського тиску на державні інститути України та репресій українських діячів культури. Імперська ідеологія, що перемогла в СРСР, диктувала свої культурні норми. Отже і місця українській мові в космічному майбутньому не передбачала.

Саме в модерністській парадигмі могли виникнути (і виникли) тоталітарні методи керування культурою. Засадничим для модерністської парадигми є примат ідеологічних установок над культурою. Цей примат виражається у тому, що вартісність культурних продуктів оцінюється з точки зору уявлень, що є добрим, а що поганим – з точки зору суспільно (чи політично) прийнятних цінностей.

Найбільшої виразності модерністська культурна політика набула у спробах сепарувати ті вияви культури, які не вкладалися в ідеологічний шаблон. Сепарація супроводжувалась закликом відкинути зайве, зректися, чи принаймні абстрагуватися від якихось непотрібних культурних феноменів та артефактів.

У жорсткому, тоталітарному вираженні це – спалення книг адептами нацизму та заборона певних авторів у Радянському Союзі. Але завжди публічне засудження було важливою складовою тоталітарний примусу, являло собою підґрунтя і виправдання, власне, репресивних заходів.

Переживши страшний досвід тоталітаризму, українці намагаються уникати тоталітарних практик управління культурою. Але з модерністської матриці Україна досі не вирвалася, що демонструє тяжіння до публічних кампаній засудження певних культурних явищ чи трендів, а також тенденція до їх сепарації, з подальшою перспективою відкинути їх як зайві, шкідливі, чужі.

Тому такого резонансу набувають у сучасній Україні дискусії щодо того, де мають проходити межі української культури, кого можна, а кого не можна включати в це шановане коло. Суголосними є також матеріали, в яких ставиться питання, на які культурні зразки варто орієнтуватися, які з них вшановувати увагою і тримати в полі зору. Ці два питання різні, але вони пов'язані вже тим, що підходи до їхнього розв'язання шукають переважно у межах модерністської парадигми.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Загрузка...
14-02-2018, 16:15 » Автор: Сергей Дацюк


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх