Чи легко рахувати наслідки корупції.
Корупція – злочин специфічний. Оцінити його наслідки не просто. Які збитки, коли у вас вкрали, скажімо авто, рахувати просто. Якщо ж крадуть можливості – полічити вже складніше. Наприклад, чиновники вирішили привласнити частину грошей на будівництво доріг. Прямий наслідок – погана якість дороги і постійні ремонти, тобто нові бюджетні втрати. Однак, розбита дорога може спричинити трагічні аварії, каліцтва та смерті людей, які сподівалися отримати від держави якісні послуги (відремонтовані дороги) і сплатили за це податки. На цьому втрати не закінчуються. Ну, не поїде бізнес працювати в країну, з якої складно вивезти свою продукцію через поганий стан доріг. Бо складно – це дорого. А у сусіда дешевше. Можна продовжувати досліджувати ланцюжок наслідків корупції на прикладі ремонту доріг далі. Поганою дорогою швидка не довезе вчасно хворого до лікарні, вагітну – до пологового, діти не завжди дістануться до школи, працівники до місця роботи, військові до місця бойових дій… Тому корупція – це злочин наслідки якого постійно, з одного боку, мультиплікується, а з іншого – складно обраховуються.
Саме з цим зіштовхнулися представники міжнародних фінансових інституцій (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, різноманітні банки для розвитку), надаючи допомогу країнам, які розвиваються. Держави з одного регіону та зі схожими базовими умовами показували кардинально різні результати використання наданої їм допомоги. Виявилося, що корупція, призводить до того, що надані для розвитку кошти не лише не допомагають, а часом і навпаки – погіршують стан в країні. Адже допомагають одній верстві стати суттєво багатшою загалу. Так виникла потреба в оцінці рівня корупції та відстеження динаміки змін. Різноманітні показники корупції почали враховувати не лише у міжнародній співпраці, а й у відносинах бізнесу, оцінюючи ризики при виході на ринок тієї чи іншої країни.
То все ж таки, як порахувати корупцію? Якщо обчислювати прямі наслідки – картина буде не повною. Якщо намагатися прогнозувати непрямі наслідки – важко врахувати всі можливі варіанти шкоди. Тому деякі інституції почали проводити експертні опитування, на основі яких виводити показники суб\’єктивного «сприйняття корупції». Ці узагальнені індикатори почали брати до уваги міжнародні організації та бізнесмени при ухваленні рішень щодо дій в тій, чи іншій країні.
Звісно, кожне таке окреме дослідження хибувало на суб\’єктивність. І тому Transparency International у 1995 році запропонувала розраховувати Corruption Perception Index (CPI) – «Індекс сприйняття корупції». Головна ідея полягала в тому, що організація створила методику розрахунку єдиного усередненого показника корупційних ризиків у державному секторі на основі опитувань всесвітньовідомих організацій. Світового Банку, Світового економічного форуму в Давосі, Міжнародного інституту менеджменту, аналітичного центру The Economist, Freedom House тощо. Загалом 12 глобальних аналітичних та експертних структур, які складають 13 різноманітних рейтингів.
До 2012 позиціонування країни у рейтингах та опитуваннях відображали за шкалою від 1 (сильна корупція) до 10 (слабка корупція). Але для більш чіткого відображення з 2012 року методологія відображення змінилася – від 0 до 100, де 100 украй низький рівень корупції в державному секторі, а 0 – корупція замість держави. Різні країни представлені у різній кількості рейтингів, але для того щоб країна потрапила до списку, щодо неї має бути інформація не менше ніж у 3 рейтингах. Для прикладу, Україна в 2016 році оцінювалась у 9 з 13 рейтингів. В кожному з них Україна набирає від 0 до 100 балів і загальна сума ділиться на 9. Цей середній бал і є показником сприйняття корупції.
Звісно, у рейтингах Африканського банку розвитку чи подібних регіональних опитуваннях Україна не присутня. Так само, частина країн африканського регіону не потрапляє в інші рейтинги. Тому й виводиться усереднений бал між рейтингами, щоб уникнути суб\’єктивізму та однобокості. Зрештою, саме ці рейтинги є тією інформацією, яку використовують інвестори в усьому світі, при прийнятті рішення про вихід на той чи інший ринок.
Що ж оцінюється в цих рейтингах? Широкий перелік сфер в державному секторі де може себе проявляти корупція. Зокрема, надається оцінка доступу до справедливого суду, ефективності кримінального переслідування корупційних злочинів, доступу до інформації, відсутності корупції в діяльності законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, кількості дозволів, які необхідні для відносин держави та бізнесу, впливу громадян на органи влади та політичні утворення, рівень хабарництва, тощо.
Ці всі показники оцінюють понад 6000 експертів з усього світу, понад 700 індивідуальних дослідників, 19 тис. бізнес-керівників, 110 тис. респондентів по всьому світу. Над результатами працюють як міжнародні мережі (члени Світового економічного форуму в Давосі чи мережі Міжнародних інститутів менеджменту), так і соціологічні компанії; як запрошені індивідуальні експерти, так і цілі групи дослідників. Тому вплинути на рішення малоймовірно. Хоч уряди всіх країн, які набирають менше 30 балів, гарантовано звинувачують у своїх показниках опонентів, ворогів всередині країни (громадські організації, опозицію, вільну пресу) чи закордоном (міжнародні інституції, перш за все Transparency International).
Після того як виводиться середній показник щодо країни, всі країни (останнім часом 176), по яким є достатньо даних, ранжуються від першого місця до 176-го. Відповідно до набраних балів. І тут вже починається специфіка сприйняття, бо в масових комунікаціях важливим видається місце країни. Наприклад 131-ше з 176, яке зайняла Україна минулого року. Насправді ж, головним показником є кількість балів зі 100. Саме цей показник і демонструє чи, умовно, корупція тотальна (до 30 балів), чи держава лише намагається боротися з корупцією (30-60), чи корупція мало впливає на країну (60-90), або й взагалі не значна (90-100).
При цьому, цікаво порівнювати схожі країни. Наприклад для України ми взяли для порівняння з країн ЄС Польщу та Румунію (останню ми й самі собі часто ставимо в приклад щодо успішності антикорупційної боротьби), Білорусь, Росію, Молдову та Казахстан з пострадянського простору. Якщо порівняти період з 2012 по 2016 рр., то показники наступні:
Польща з 58 балів піднялася до 62, набравши 4 і зайнявши 29 місце
Румунія з 44 до 48, набравши тих самих 4, зайнявши 57 позицію
Білорусь з 31 до 40, тобто 9 балів і 79 місце
Молдова впала з 36 до 6, опустившись на 123 позицію
Україна набрала 3 бали з 26 по 29, посівши 131 місце
Казахстан та Росія – здобули по 1 балу, обидиві країни розділили 131 місце з нами з 29 балами.
Чи покращила Україна свої показники в 2017?
#CPI2017 ми представимо 21 лютого о 20.00. Ми проаналізуємо, як уряду вдалося реалізувати п\’ять минулорічних рекомендацій Transparency International Україна.
А саме:
Створити ефективну та дієву систему антикорупційного правосуддя із залученням іноземних спеціалістів як активних учасників процесу відбору суддів для цих судів. Це разом з ефективною роботою НАБУ та САП мало активізувати боротьбу з корупцією, зокрема гарантувати ефективність перевірки електронних декларацій.
Максимально активізувати всі можливості для ефективного розслідування та доведення до суду справ фігурантів «санкційного списку Януковича». Важливо було не лише добитися засудження, нехай і заочного, але й повернення викрадених коштів, як виведених за кордон, так і залишених в Україні. Це ж стосується і фактів корупції у чинній владі.
Активно залучати бізнес, як український так і міжнародний, до встановлення нових прозорих правил взаємовідносин у трикутнику «суспільство – влада – бізнес». Методами дерегуляції, прогнозованості податкового законодавства, становлення реального верховенства права забезпечити стабільні умови для ведення бізнесу, змінити його ставлення до України.
Провести аудит та знизити ступінь секретності в секторі безпеки та оборони за напрямками: статті державного бюджету, річні плани державних закупівель, інформація про проведення закупівель та укладені контракти.
Налагодити системну комунікацію щодо антикорупційної реформи з суспільством та міжнародними партнерами на базі реальних фактів та досягнень, а не обіцянок. Чітко дотримуватися взятих на себе міжнародних зобов\’язань.
Сподіваюся, дане роз\’яснення щодо мети та методології CPI переконає наших можновладців та й не тільки у неможливості маніпулювати ним в цілях заниження чиїхось успіхів. Бо головна мета рейтингу з 1995 року – допомогти побачити больові точки корупції та вдарити по ним. Лише так можна досягти показників зростання у 3 і більше балів за рік, а лише такі темпи забезпечать Україні показники на рівні країн ЄС, хай і не найсильніших. Що вдасться внести у скарбницю руху до цієї мети, чи навпаки відсунутися від неї – побачимо вже цього тижня.