hronika.info
Сергей Дацюк
Все статьи автора
Мнения

XX століття: спадкоємність України

Вже зовсім скоро настане століття Гетьманату.

12 січня 1918 року на переговорах у Брест-Литовську німці офіційно визнали за українською делегацією право вести переговори самостійно. Потім порадили їм проголосити незалежність України, оскільки з формальної точки зору незручно укладати мир з державним утворенням, яке ще не оголосило себе незалежною державою.

20 січня було зроблено перерву в ході переговорів, а вже 22 січня 1918 року було проголошено незалежність України як IV Універсал. Незалежність України є модель, яка була реалізована як місток між німецькими геополітичними інтересами та українським самостійництвом, яке було дуже слабко представлено в українському тогочасному політикумі.

Тобто це був місток між німецьким генералом Максом Гофманом, що представляв Німеччину на переговорах у Бересті, та інтелектуалом цивілізаційного рівня Миколою Міхновським, який однак був бездарним політиком і мав чисто інтелектуальний вплив. Виборювати самостійність України і при цьому бути абсолютно неспроможним досягати політичної єдності країни через свій максималізм та екстремізм – такою була і подальша доля майже усіх українських націоналістів.

А між Гофманом та Міхновським були тогочасні українські політики, майже всі федералісти і компрадори, які в тій чи іншій мірі визнавали несамостійність України. Найбільшим федералістом був Грушевський, який навіть був лідером федералістського руху по всій Росії. На останньому етапі своєї влади виявив федералістські наміри Скоропадський, доклавши найбільше зусиль для побудови самостійної української держави. Директорія була геть компрадорською: Петлюра бажав протекторату Антанти, Винниченко – Росії.

Найбільша брехня багатьох українських націоналістів та замовчування деяких українських істориків щодо української незалежності спрямовані на те, щоб в українській пам\’яті рішення про незалежність України вважалося українським. Українські історики знають, що це не зовсім так, але цей історичний факт «не пускають» в історичну пам\’ять, бо він принизливий для українців.

Цей факт – чия це історична пам\’ять? Національна? Ні, націоналісти не хочуть цього пам\’ятати, бо це принизливо для них. Громадянська? Ні, громадські активісти Вікіпедії ігнорують його, повсякчас уникаючи громадянських конфліктів. Офіційна державна? Ні, бо владоможці періоду незалежності хочуть приховати як походження власної влади від радянської номенклатури, натомість підкреслюючи походження власної держави нібито від націоналістичної люмпенізованої традиції (Петлюра-Бандера).

Тому ця історична пам\’ять належить маргінальним інтелектуалам, які хочуть якось повернути аристократичну традицію благородства, мати справу в історії не тільки з правдою, але і з істиною, розбиратися з історичними проблемами та дилемами. Ніхто не любить цих маргінальних інтелектуалів – ні влада, ні націоналісти, ні більшість громади. Самостійність України це, перш за все, самостійне мислення інтелектуалів цивілізаційного рівня, як у Міхновського – за підходом, але не за ідейним наповненням.

Справа доходить до прямого лицемірства у Вікіпедії, де цей факт замовчується в українській версії і викладається в російській версії. Фактично ми маємо змову українських істориків щодо замовчування, які всіляко уникають цієї жорсткої правди.

Замовчуваннями та історичною брехнею пропагандистську війну з Росією не виграти і незалежну Україну не втримати. Саме така жорстка і неприємна історична пам\’ять потрібна Україні, бо складне минуле – для складного майбутнього. І хто спрощує минуле, матиме спрощене майбутнє.

Історична пам\’ять не любить істину і не любить правду. Історична пам\’ять любить велич, перемоги, «золоті часи» і героїв. Історична пам\’ять знає також, як бути з мудаками в історії – потрібно їх перетворити на героїв, а усі їх поразки пояснювати провиною інших та нездоланними обставинами.

Складність появи незалежності України в тому, що українська держава була сворена на початку ХХ століття через політично нав\’язану українцям суб\’єктність, якої вони за великим рахунком не були готові в плані політико-організаційному та теоретико-інтелектуальному. Лише з появою теорій Донцова, Липинського та інших, які могли хоч якось протистояти марксизму, з виникненням в 30-х роках інтелектуального середовища, що генерує концепції, альтернативні до радянських, Україна отримує мислительний шанс на самостійність.

Водночас самостійність України на початку ХХ століття існувала як міф невеликого прошарку українського суспільства, який чисельно не домінував, не мав інтелектуальної потужності і не був організаційно спроможним. Всі наші поразки того часу – саме через це.

Михайло Дубинянський поставив питання про потрібність міфологізації історичної пам\’яті і про право на вибір міфу. Причому, очевидно, що на місце радянського міфу пропонується національний міф.

Не знаю, не впевнений, але можливо широким верствам народу потрібен якийсь міф, якщо не радянський, то націоналістичний. Просто я не раз уже доводив, що націоналістичний міф не є найкращим, щоб протистояти більшовицько-імперській Росії і щоб будувати Україну майбутнього.

Але я точно знаю, що всередині міфу неможливо приймати стратегічні рішення, всередині міфу неможливо боротися з ідеологіями нового зразка – мережевими, гібридними, віртуальними.

Міф це завжди спрощення. І зазвичай майбутнє складніше за минуле. В засновку майбутнього може лежати міф, але майбутнє не має вичерпуватися одним лише міфом.

Історична пам\’ять мусить вміщати інші структури, окрім міфологічної – рефлексивні оцінки, стратегічні перспективи, проблеми, дилеми, конфлікти. Можливо ці структури не будуть масовими, але вони мають існувати для тих, хто приймає рішення.

Чим доросліше суспільство, тим більша його частина готова сприймати історичну пам\’ять неміфологічно, невибірково – з усіма її проблемами та конфліктами, де наші пращури не завжди була праві – як в особі окремих керівників чи героїв, так і в колективності цілого народу.

Це високе право і велика честь мати невибіркову історичну пам\’ять. Хоч якась частина суспільства повинна здобути таке право і відстоювати таку честь.

Джерело

Рекомендуем прочитать

TikTok в США всё? Законопроект уже принят

OSHU

«Шляпа MAGA» и другие мифы: ИИ вводит в заблуждение избирателей

OSHU

Если вы ищете дешёвый дом на Гавайях, попробуйте лавовую зону

OSHU