Напередодні виборів.
Кількамісячне протистояння між Президентом та прем’єром завершилось гучною заявою, яка фактично означає готовність останнього самостійно брати участь у парламентських перегонах 2019 року.
Очевидно, що це рішення не виникло спонтанно, а стало результатом планомірної антипрем’єрської кампанії, яку Банкова вела проти Гройсмана з кінця минулого року. Розпочалася вона після того, як Гройсман не захотів стати ключовим VIP-агітатором у новому політичному проекті, який Банкова активно створювала останні кілька місяців. Відмова Гройсмана виконувати у ньому роль своєрідного «весільного генерала» дала старт кампанії з середовища оточення Президента, метою якої було змістити непокірного прем’єра. Офіційним приводом для відставки мала стати негативна оцінка звіту уряду, який був запланований у парламенті на середину квітня.
Опоненти Гройсмана активно розробляти кілька сценаріїв: відставка та призначення нового прем’єра (Луценко, Аваков, Турчинов), звільнення прем’єра без призначення нового (в.о. прем’єра, згідно зі сценарієм, має стати С.Кубів), послабити позиції Гройсмана шляхом звільнення у парламенті низки міністрів, лояльних до прем’єра (У.Супрун, А.Реви, О.Саєнка).
Однак антипрем’єрська кампанія провалилась, оскільки противникам Гройсмана не вдалося знайти серед депутатів 226 бажаючих, які висловили б негативну оцінку Уряду. Ну а після рішення профільного комітету відкласти звіт Уряду до 20 червня опоненти прем’єра прийняли рішення тимчасову відкласти публічну атаку на прем’єра, перевівши її у “кулуарну площину”.
Не чекаючи другої фази «підкилимної атаки», прем’єр розпочав контратаку, перевівши протистояння на “поле”, де він почуває себе сильнішим, а саме у публічну площину.
Ключовим завданням у цій боротьбі для прем’єра стало отримання суспільної підтримки та довіри своїм діям. На думку оточення прем’єра, підставою для такої тактики є низка реальних успіхів у соціальній (медична та пенсійна реформи, зокрема в рамках останньої відбулось осучаснення пенсій 9 млн пенсіонерів), гуманітарній (освітня реформа) та інфраструктурних сферах, що досягнув Уряд протягом своєї діяльності.
Інформаційний наступ відбувся одразу на двох фронтах: участю у передачі «Свобода Слова» та виступом на Форумі, організованому Реанімаційним пакетом реформ.
Що характерно, на обох цих заходах з прем’єром були присутні виключно міністри, які або є представниками Народного Фронту, або є членами його особистої команди. Жоден міністр, який представляє в уряді фракцію БПП, не був присутнім на цих заходах. Така репрезентативність учергове продемонструвала, що в уряді прем’єр має як однодумців, так і потужну фронду, яка в подальшому з великою ймовірністю ставитиме палки в колеса його ініціативам.
Ці два інформаційних майданчики дали можливість прем’єру зробити перед суспільством та експертним середовищем публічний звіт Уряду, продемонструвавши ключові минулорічні досягнення Уряду, яких на думку експертів, було досить багато.
Отримавши стримані позитивні оцінки від суспільства та маючи стабільну електоральну підтримку, яка перебуває в межах 4%, Гройсман вирішив розвивати успіх, пішовши у ва-банк та зробивши заяву, яка по суті означає старт самостійної політичної кар’єри: «Я хочу боротися за Україну і буду брати участь у чергових парламентських виборах. Також я хочу привести із собою відданих людей, які конкретними рішеннями та кроками будуть змінювати Україну».
І хоча заява про старт самостійної політичної гри стосувалась участі у парламентській кампанії, в першу чергу заява Гройсмана та його подальші політичні кроки будуть мати прямі наслідки на майбутні президентські вибори.
Цілком очевидно, що на цьому етапі ще рано говорити про президентські амбіції Гройсмана, а от знову очолити Уряд при новому Президентові у нього точно є бажання та амбіції. Наразі давайте розглянемо три найбільш вірогідні сценарії створення політичних тандемів, за яких Гройсман стає прем’єром при президентах Порошенку, Тимошенко або Вакарчуку.
ПОРОШЕНКО. У Порошенко ситуація не найсприятливіша, оскільки їх електоральна база пересікається. І якщо Гройсман, за підтримки “Народного фронту”, розпочне свою повноцінну політичну кампанію, є імовірність, що частина “виборців Порошенка” переорієнтуються на нього.
Порошенка наразі мають турбувати два ключових питання: чи буде Володимир Гройсман балотуватись у Президенти самостійно чи можливо він підтримає іншого кандидата. За таких умов виникає ризик, коли Порошенко може навіть не потрапити до другого туру. Тому наразі ключове завдання для Президента – знайти будь-які аргументи, аби повернути непоступливого прем’єра у свою орбіту впливу. Ключове питання для обох гравців – як при цьому повернути втрачену довіру у взаємовідносинах між ними та їхніми командами.
ТИМОШЕНКО. Володимир Гройсман – не найприємніший суперник для Юлії Володимирівни. Його досить незручно публічно атакувати, оскільки за два роки Уряд Гройсмана, з одного боку, оминули публічні скандали, а з іншого – він продемонстрував систематичні кроки у напрямку захисту простих громадян шляхом регулярного підвищення соціальних стандартів. І хоча Володимир Гройсман та Юлія Володимирівна неодноразово обмінювалися публічними випадами, остання була б потенційно зацікавлена спробувати зробити непоступливого прем’єра своїм союзником. Хоча це буде непросто, зважаючи на кардинально протилежні їхні погляди в економічній сфері, зокрема у питаннях земельної реформи. Але як показує досвід, в українській політиці немає нічого неможливого.
ВАКАРЧУК. Святослав Вакарчук поки що офіційно ніде не оголошував про своє бажання взяти участь у майбутніх президентських перегонах. Незважаючи на це, його потенційна участь у президентських перегонах активно обговорюється в експертному середовищі, а понад 7% українців готові за нього проголосувати. Прихильники співака з нетерпінням очікують концерту Океану Ельзи 24 серпня, на якому прогнозується його публічне висування кандидатом у президенти.
Імовірний союз двох молодих лідерів – досить перспективний, оскільки дає можливість обом підсилити і органічно доповнити один одного. Харизматичний співак та успішний управлінець-реформатор – цей тандем потенційно привабливий для виборців, оскільки викликає у них переважно позитивні асоціації.
І хоча цьому потенційному союзу ще не гарантована перемога на виборах, але цілком очевидно, що тандем Вакарчука та Гройсмана, за умови рекрутингу фахової команди та правильно проведеної виборчої кампанії, буде здатний як мінімум кинути достойний виклик ваговикам української політики Порошенку і Тимошенко.
А результат цієї боротьби визначать виборці, на яких чекає дуже цікавий та напружений передвиборчий рік.