» » Російська «атомна бомба» і український шоубіз
Раздел: Мнения  
0
Публицист

Російська «атомна бомба» і український шоубіз

21-08-2018, 16:15
Оборонятись чи контратакувати.

Російську пропаганду в нас звикли вважати чимось непереборним, як атомну бомбу: якщо вже прилетіла, то ховайся – не ховайся, кінець один – мозок перетвориться на вату. Ураження в малих дозах навіть гірше, довше мучитись. Здається, таке плазування перед силою інформаційної зброї агресора є принизливим для українців. Не кажучи вже про те, що ми не можемо весь час перебувати із закритими вухами й перебивати звуки зі сходу, голосно повторюючи "бе-бе-бе". Не буде часу жити.

Лайма Вайкуле, довговічна зірка дохлого СРСР, наробила шереху на російських просторах, заявивши, що жодні гонорари не змусять її виступати в окупованому Криму, бо, врешті-решт, вона, латишка, громадянка європейської країни. Московські діячі шоубізу накинулися на неї з докорами та прокльонами, за що отримали від співачки прізвисько "вонючкі". Лайму просто не вкусиш, вона ще Леніна бачила. Хтозна, чи її ескапада змусила когось із прихильників замислитись, чому Крим – це ганебно, але, вочевидь, вийшов резонансний фак офіційній позиції Кремля. Можна, звісно, і Вайкуле дорікнути, що вона, на відміну від Вахтанга Кікабізде, не відмовилася від концертів у Росії, але чи треба вимагати від кожного максимуму? На умовній етичній шкалі дії ветеранки радянсько-російської сцени далеко не подвиг і навряд чи неабиякий вчинок, це мінімальна порядність, що теж нині у великому дефіциті.

Під розмови про те, як нам нецікаво, що відбувається "за поребриком", про історію з Вайкуле чули набагато більше людей, ніж про важливу "домашню" спробу обговорити відносини українського шоу-бізнесу з Росією. Хоча виступи наших артистів там регулярно викликають спалахи емоцій, докладна розмова на цю тему виявилася малоцікавою для широкого загалу й не була підхоплена ЗМІ, окрім тих, які намагалися започаткувати дискусію. Усе почалося з тексту Івана Семесюка на сайті karabas.live, продовжилося зняттям статті під тиском ображених музикантів та їхніх менеджерів, її новим розміщенням на ресурсі "Петр и Мазепа" та текстом-поясненням головного редактора "Карабасу" Ігоря Панасова. Звісно, усе це супроводжувалось емоційною реакцією фейсбуку, зокрема на сторінці Олександра Варениці.

Художник, літератор та музикант Семесюк написав, як російські гроші розбещують українські таланти. "Весь цей співучий тераріум прямо і дуже ефективно легітимізує побутову присутність Московії в Україні, робить її не окупантом, а ніби здоровим природним явищем. Нормою, котра повністю перекреслює наявну війну, робить абсолютно позбавленим смислу спротив, штовхає до співпраці з реальним озброєним ворогом, бо в цій конструкції ворога тупо немає… Серед паспортних українських артистів тупих людей не менше, ніж серед паспортних спортсменів. А разом вони становлять серйозну загрозу національній безпеці, цілком співмірну із загрозами мілітарного характеру".

До речі, на диво яскраво і швидко підтвердилася характеристика, яку надав Іван: "Крім того, що український шоубіз насправді значною мірою є русскім, він часто-густо ще й до всрачки жлобячий. Крутійство, прямий обман публіки, цілком осмислена відсутність зворотного зв’язку, відверте бикування". Ігор Панасов пише, що був змушений зняти текст Семесюка, оскільки вже за годину після публікації менеджери згаданих у тексті артистів викотили ультиматум власнику квиткового сервісу Karabas, що зупинять із ним співпрацю. Биканули на повну.

Музичний критик звертається до рекорд-лейбла Masterskaya, за яким стоїть Іван Дорн: "Зберіть, нарешті, докупи свій мозок і виробіть позицію. Побудуйте ідеологію власного арт-проекту на період, доки в країні йде війна… Треба народити концепт. Презентувати промовистий, ясний, переконливий маніфест лейбла, у якому буде на всіх рівнях пояснено, чим вигідна концертна діяльність ваших артистів у Росії для музичної культури та культури України загалом". Панасов зауважує: "Те, що дискусію на цю тему вирішила підняти така людина, як Іван Семесюк, вас взагалі-то мало б порадувати. Тому що це людина, яка точно може сісти за стіл і поговорити. Це не мутні хлопці з партійним минулим та сумнівним фінансуванням, які мають звичку ходити на концерти у балаклавах".

Але якраз поговорити й не вийшло. Сторони потикали опонентам дулі й повернулися в комфортне середовище, до своїх. Одні як вважали інших запроданцями, прямими чи потенційними, так і вважають, ті ж глузують із лузерів, не здатних досягти успіху за межами власного хутора. Якщо хтось хотів, щоби щось змінилося на краще, цього не відбулося. Може, навіть погіршилося, бо взаємні образи стали глибшими.

Емоційно позиція Семесюка, безперечно, сильніша. Ворог є ворог, підступний ворог страшніший за відвертого, треба рубати небезпечні контакти, рів, крокодили, усе це. Проблема в тому, що всі водночас розуміють, що не буде ані рову, ані крокодилів, повністю канали комунікації з Росією не перекрити. Фактично, така максималістська позиція – це відмова від будь-якого рішення, але зберігаючи репутацію безкомпромісних патріотів.

Здається, патріотичніше було б використовувати контакти з Росією, щоби, демонструючи свої здобутки і пропагуючи цінності свободи, всюди, де можливо, тролити ворогів, розширяти і зміцнювати коло симпатиків України та її друзів на зло похмурим пропутінським масам. Розвернути гібридність проти агресора значно складніше за просту відмову контактувати. Хоча б тому, що це таки робота, до того ж із певними ризиками, оскільки зустрічатиме контрзаходи ворожої сторони. Успішна Україна, в існуванні якої можна пересвідчитися на власні очі та вуха, справді становить для нинішньої Росії більшу небезпеку, ніж Україна, про яку росіяни дізнаються лише через свої засоби масової пропаганди.

Як можна було б провадити культурну контратаку на Росію, де тут підводні камені, червоні лінії, позитивний та негативний досвід? Ця розмова мала б розпочатися ще у 2014 році, і за цей час хоча б елементарні речі були б обговорені, базові принципи та прийоми напрацьовані. Але й у 2018-му навіть торкнутися надактуальної теми стрьомно, бо обов’язково хтось із кимось розплюється.

Ну то все і йде, як йде, нібито природним чином. Але за відчутного домінування Росії, тому що там у цьому напрямку ще й як працюють. Хіба що, може, якась Вайкуле за нас інколи, випадково, виконає частину важливої роботи.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Загрузка...
21-08-2018, 16:15 » Автор: Леонид Швец
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите код: *


наверх