Треба починати з подяк.
Отець Георгій Коваленко і Відкритий православний університет утримують ними ж і підняту високо планку. Отець Cyril Hovorun як завжди примусив слухати уважно, думати і вдумуватися. Лекція, як і задумувалось, вийшла далеко за рамки презентації його нової книги «Церква у риштуванні», але в підсумку дочекатися, купити і прочитати книгу хочеться ще більше.
Цікаво, що книга є перекладом на українську з англійської. Прекрасний приклад, як український досвід і знання, завдяки найкращим українським умам і працьовитим рукам швидше засвоюється англомовним світом. Швидше не лише за україномовний, але, що важливіше, — за російськомовний світ. Так виграються інтелектуальні протистояння. Краще би, як результат цілеспрямованих зусиль української держави, але і так — дуже добре.
Я не збираюсь приховувати, що власне зміст книги і суть того, чим прагнув поділитися автор — проблеми Церкви — особисто мене цікавлять, але турбують менше. Моє зацікавлення — практичні аспекти отримання Томосу українською православною церквою з точки зору національної безпеки.
Як гарно, дотепно та ілюстративно пояснив отець Говорун, наше прагнення мати помісну православну церкву і навіть увесь процес виборювання цього права та створення відповідної можливості не просто не можна назвати безпрецедентним, а навпаки, слід вважати цілком типовим серед інших прикладів отримання автокефалії в модерну добу. Навіть наші проблеми на шляху виборювання\\доростання до автокефалії навряд чи можна назвати більшими, ніж ті, що пережила православна церква Греції всередині 19-го сторіччя (історія про те, що незчисленні звернення грецького уряду на цю тему поверталися зі Вселенського Патріархату навіть не розпечатаними для мене була новою і повчальною).
Роль держави в процесі отримання автокефалії не просто є, але має бути визначальною, оскільки так чи інакше йдеться про процес емансипації, відокремлення, виборювання незалежності окремими православними народами. Безперечно наш випадок.
В той же час отець Говорун підтвердив мої найгірші висновки про те, що факт отримання Томосу стане не заключним актом процесу, а його початком. Церковники заходяться вирішувати важливі питання про сани і посади в новій Церкві, політики загорнуться в Томос і побіжать на вибори, а проблеми духовності, церковної організації, а також наслідки для безпеки, суспільної єдності залишаться, і якщо не будуть вчасно та професійно адресовані, наростатимуть як снігова лавина.
І цим нам належить займатися, як і будь-яким іншим аспектом своєї незалежності.