Чи можливий Суспільний Договір для окремої Республіки.
Автором ідеї Вічного миру вважається герцог Максиміліан де Бетюн Сюллі (1560-1641), голова французького уряду за Генріха IV, який в останньому 10 томі своїх мемуарів викладає її як ідею, запропоновану королю. Він описав план створення «християнської республіки» як конфедерації християнських народів Європи.
Докладно розроблена ця ідея була абатом Сер-П\’єром (1658-1743), публіцистом, у своєму творі «Проект встановлення вічного миру в Європі», який був представлений Утрехтському Конгресу в 1713 році. Сен-П\’єр активно пропагував свій проект і розсилав його монархам і міністрам по всій Європі.
Спадкоємці абата Сен-П\’єра звернулися в 1750-х роках до Жан-Жака Руссо з проханням підготувати короткий виклад ідей вічного миру. Руссо виконав це прохання і написав «Скорочення проекту Вічного миру», який він опублікував в 1761 році. Також Руссо написав «Судження про проект Вічного миру», який був опублікований в 1881 році.
Цю ідею в тій чи іншій мірі розвивали Лейбніц, Вольтер, Кондорсе, Тюрго, Адам Сміт, Лессінг, Гердер.
Найбільш повну розробку ідеї Вічного миру зробили на рубежі XVIII та XIX століть Бентам та Кант.
Бентам вважав, що уникнути війни можливо через наявність конгресу депутатів європейських держав (вочевидь це ідея ПАРЄ), причому конгрес повинен мати своє військо. Це більш потужна гарантія миру, ніж навіть те, що є зараз, хоч в ПАРЄ, де взагалі немає силових органів, хоч в ООН з їх миротворчими «голубими касками».
Концепцію Канта ми викладемо окремо, оскільки саме вона лежить в засновку абсолютної більшості нинішніх державно-правових уявлень. Більше того, ми будемо викладати цю концепцію одночасно з її критикою відносно політико-правового досвіду розвитку людства з того часу дотепер та відносно нинішніх теоретико-практичних уявлень про право, громадянство та світову політику.
Кант не просто описує інструментально ідею Вічного миру, як це робили до нього. Він створює концептуальне підґрунтя для цієї ідеї на основі свого раціонального критичного підходу, етичних та політико-правових ідей.
Кант здійснює проекцію нормативного змісту громадянства всередині держави та більш загальних прав людини на міжнародний рівень. За Кантом Вічний мир можливий через взаємозв\’язок та поєднання державного громадянства людей в складі народу, міжнародного права держав в їх відношенні одна до іншої та права всесвітнього громадянства.
Сьогодні принципова схема можливості Вічного миру виглядає на порядок складніше. Ця складність зумовлена цілим набором переглядів: не держави – а самоуправління; не народ, а громади, що можуть бути об\’єднані в республіки; не всесвітнє громадянство, а всесвітнє громадство.
Перш за все, змінилося уявлення про війну. Виокремилися різні типи війн, хоч синкретично вони існували завжди. За Переслєгіним, є такі війни: війна Ареса (збройна війна), війна Афіни (економічна війна), війна Афродити (війна між статями) і війна Христа (війна за переконання).
Водночас навіть збройні чи економічні війни мають різний зміст. В нинішньому розумінні, мир це не лише уникнення війни між державами, як це раніше вважалося. Адже марксистська доктрина вносить уявлення про процес громадянської війни як класову боротьбу.
Отже Вічний мир це також уникнення громадянської війни між привілейованим класом, який реалізує ризик спрощення мотивацій до влади та багатства, та громадським класом – договірними спільнотами, які толерують усю сукупність мотивацій людини.
Сучасні теорії показують нам також економічну війну між державами, між корпораціями, між державами та корпораціями, а також війну громадян з корпораціями та державами-монополістами як війну економічну та інформаційну. Допоки громади не стануть контролювати держави та корпорації, ці війни і надалі будуть дуже руйнівними.
Війна між статями виступає у вигляді подолання статевої дискримінації на рівні права, у вигляді концептуального розмивання антагонізму статей через гендер та через пропагування толерантності до ЛГБТ. В той же час гендер та ЛГБТ-толерантність створює нові зачіпки для цієї війни. Тобто це не дозволяє уникнути війни, а лише просто виводить її за межі біологічної статі і подрібнює її осередки.
В той же час війна за переконання виступає як війна психологічна, символічна і т.д. На передньому краї цієї війни опинилися мас-медіа та соціальні мережі. Але від цього війна нікуди не зникла. Тому дискурсивна війна в комунікаціях, війна за порядок денний, війна за ідеали чи цінності постійно триває. І це майбуть буде найдовша війна.
В цьому сенсі, Вічний мир це, перш за все, реалізація психічного суверенітету індивіда, самовизначення індивіда через самореалізацію або через свободу ідентифікації в звуженому виборі наявного набору ідентичностей. Вічний мир на колективному рівні це також право громад на реалізацію всієї сукупності мотивацій, право громад на смисл (уникнення нав\’язаного монопольного порядку денного) та право громад на перспективу як суверенітет громади чи громад над майбутнім.
Позицію Канта, що лише громадянсько-правовий стан може бути основою Вічного миру, потрібно переглянути.
В нинішньому баченні громадянство має бути від\’єднано від держави і базуватися винятково на договірних стосунках всередині якої-небудь громади без будь-якого посередництва держави. Тобто держава більше не має бути основою громадянства взагалі і права як такого.
Відтак на заміну державного громадянства у складі народу приходить громадянство (громадство) громад, по відношенню до яких народ знову ж таки опиняється архаїчною меморіальною формою колективної спільності, яка відчужена від влади. Замість цього владного відчуження народу від влади з\’являються форми співволодіння та співуправління самодостатніх громад (самоорганізованих, самофінансованих, самозахищених).
При цьому громада, хоча і має вирішальне значення для громадянства і права, але як узагальнюючий принцип, а не як власне конкретний спосіб цього громадянства. Інакше кажучи, громадянство-громадство всередині якої-небудь достатньо потужної корпорації теж може бути, але тоді, коли ця корпорація спрямована не лише на отримання прибутку, але також сама виступає як громада, тобто толерує та дає можливість для реалізації усієї сукупності мотивацій сучасної людини.
Так само і держава нікуди не зникає. Адже залишається багато людей, які не готові вибирати собі надання інфраструктурних послуг всередині соціально-толерантних корпорацій чи всередині самодостатніх громад. От ці люди і можуть становити основу збереження архаїчного державного громадянства з монопольним наданням інфраструктурних послуг. Тобто держави ще довгий час продовжують бути основою архаїчного меморіального громадянства для цих соціально слабких людей.
При цьому все більшого поширення набуває уявлення про розподілене громадянство: коли громадянство є набором послуг від різних колективних суб\’єктів – громад, держав, корпорацій. Отже лише громадський стан з розподіленим громадянством-громадством (громада, корпорація, держава) може бути основою Вічного миру.