Армія і мова гарно суміщаються лише на бігбордах.
Приходиш на програму серед ночі, сидиш дві години, маєш що сказати, руку підіймаєш… А говорить Шуфрич, Вінник, Геращенко. Свобода слова у первозданній красі.
Ну, нехай. Я ж гість. Маю поважати право господарів надавати перевагу висловлюватись комусь іншому. Як, зрештою, і право обирати де бути гостем, а де — ні.
А сказати сьогодні і хотілось, і, здається, було що. Томос і Ічня.
На перший погляд їх ніщо не об»єднує. Окрім бравурних обіцянок влади забезпечити усім і всюди безпеку.
Щоправда в Ічні не змогли. Кажуть, що ворожі диверсанти.
Залишається сподіватися, що безпеку нової Церкви забезпечуватимуть не ті люди, що відповідали за безпеку складів в Ічні. Або що диверсантами і саботажниками у справі проти нашої Помісної автокефальної церкви (якій бути!) стануть не ті хитрозроблені, що склади підірвали, а лопухи, як Петров і Боширов.
Для мене започаткований Вселенським Патріархом процес надання автокефалії українській православній церкві важливий з точки зору відновлення справедливості.
Адже прабатьки української державності прагнули бути з Константинополем, зі Вселенським православ’ям. І раз ми повертаємось і виконуємо волю прабатьків, то, можливо, ми не такі і погані діти.
І дипломатія. Хрещення України-Руси було однією з перших системних акцій київської дипломатії. Так здобувалось визнання і створювались союзи. Значить зможемо ще раз.
Але оберігати нову-стару церкву доведеться усім свідомим українцям. Втрачати її ще раз — великий гріх і поразка.
А ось склади охороняти та організовувати і забезпечувати цей процес повинні цілком конкретні люди. І якщо вони не покарані вперше, вдруге, втретє, вчетверте, вп\’яте, то покараним має бути той, хто їх призначав і керує їх кожним кроком.
Навколо Ічні — суцільна брехня: що склади охоронялись належно (як же туди потрапили диверсанти?), що він наполовину порожній (а якби мова йшла про необхідність забезпечити ЗСУ амуніцією, то сказали б, що наполовину повний?), що держава опікується постраждалими, і що зробить щось для виправлення ситуації.
За понад чотири роки війни в Україні немає законодавчих актів, як обчислювати збитки від подібних інцидентів. Немає законодавчих актів і ініціатив відшкодовувати збитки, наприклад, вимушеним переселенцям.
І цим постраждалим нинішня влада не допоможе. Чому? А тому, що вже прем\’єр назвав висмоктану з пальця вульгарно заокруглену суму — 100 мільйонів — стільки дадуть. Це брехня. Бо чому 100 мільйонів? Чому не мільярд, чи 100 мільярдів, або не 50 мільйонів. Хто рахував? І як могли порахувати, коли в Ічні ще вибухають снаряди?
Легше збрехати про 100 мільйонів.
Ось кажуть, що 500 млн гривень на зі злополучні склади виділені, а сховищ немає, гроші військовими не освоєні. А як же ти їх освоїш, якщо за вказівкою згори тендери на будівництво мають вигравати цілком конкретні фірми?
Та й як показала перевірка будівництва оборонних споруд на Сході, будувати ці конкретні фірми не надто вміють. А ось красти гроші — так. Слід думати, що в інтересах тих самих осіб, яких так ніхто за жодну проблему воєнної пори і не покарав.
Про маразматичність доручення президента міністру оборони вирішити з НАТО проблему складів з боєприпасами, створивши черговий трастовий фонд, гарно написав мій колега Oleksandr Polischuk. Почитайте.
Якщо стисло, то армія і мова у президента гарно суміщаються лише на бігбордах. А в житті через мову Угорщина нашого міністра оборони навіть на поріг НАТО не підпускає.
Але найсмішніше, що один зі створених НАТО трастових фондів (по логістиці) і так міг би допомогти вирішити цю проблему. А найтрагічніше, що після попередніх вибухів туди навіть звертались. Але як завжди — українська корупційна безнадія:
— Товариші НАТІвці, допоможіть бідній Україні зі складами з боєприпасами?
— Будь ласка. Ось вам стандарти маркування боєприпасів, ось вам стандарти зберігання. Зробіть як у нас — і все буде добре.
— Гм. А побувати самі для нас зможете?
— Давайте зробимо інакше. Здійснимо пілотний проект. Ми проведемо повну ревізію ваших складів, визначимо усі проблеми, створимо для вас технічну документацію по будівництво складів і повні рекомендації, як вирішити цю проблему.
— Повну ревізію? А будувати за свої гроші не будете? Ви знаєте, так не вийде, бо у нас склади — це режимні об»єкти, а що на них зберігається — це таємниця.
Ось такий траст по-українськи.
Теоретично НАТІвці могли би допомогти швидко розмінувати і очистити постраждалі райони від боєприпасів, що розлетілися від вибухів. Але теоретично. Бо закон про протимінну діяльність, який міг би надати допуск до такої діяльності іноземним інвесторам, не прийнятий. Не прийнятий, бо вирішують, хто відповідатиме (читай — контролюватиме потоки грошей).
А ось злодійкуватість, хабарництво, корумпованість, головотяпство, непідзвітність — це не стандарти НАТО.
Тому можна і паради проводити, і Слава Україні кричати, і поправки в Конституцію про НАТО приймати. Але до НАТО нас склади в Ічні, як гріхи в рай, не пускають.
А точніше не самі склади, а ті, хто мали би бути, але не були покарані. І той, кого за кілька місяців виженуть українці.