» » Про нинішні очікування українців
Раздел: Мнения  
0
Философ

Про нинішні очікування українців

12-11-2018, 16:15
Напередодні президентських виборів.

На президентських виборах вирішальне значення мають змістовні структури масової свідомості та колективного несвідомого, які просуваються тими чи іншими кандидатами у президенти. Причому президентські вибори ставлять більш світоглядні питання щодо України, ніж парламентські вибори, що зумовлено більшою персоналізацією дискусій, відтак їх більшою конфліктністю і відтак більшою принциповістю.

Для розуміння нинішніх президентських виборів варто навести та проаналізувати перелік ключових соціальних очікувань, які запропоновані в аналітичній доповіді "Накануне" ("Напередодні") Інституту стратегічних досліджень "Нова Україна" під редакцією Андрія Єрмолаєва.

Отже в доповіді пропонуються три основні структури: "Хліба" (підвищення рівня життя), "Миру" (припинення війни), "Відплати" (притягнення до відповідальності та покарання корумпованих представників влади).

Щодо формулювання самих цих структур є великі проблеми.

Структура "Хліба" в початковому розумінні справді є очікуванням підвищення рівня життя. Водночас рівень життя постійно підвищується, услід за інфляцією та девальвацією курсу валюти, постійно при цьому відстаючи. Рівень життя – річ відносна, бо він вимірюється не абсолютним чином, а відносно розподілу багатства у суспільстві.

Тому "підвищення рівня життя" це спрощене уявлення, яке зумисне транслюється олігархічною владою задля відвернення уваги від політико-економічної системи нерівноважного рівня життя або, кажучи простіше, тієї прірви між багатими та бідними, яка є надмірною і продовжує зростати.

Тобто проблема полягає не у самому підвищенню рівня життя, а у досягненні стану мінімальної соціальної рівноваги: коли спільне багатство українців не буде виводитися з країни, попадаючи в кишені вузького кола людей, коли державний бюджет не буде розкрадатися під прикриттям закону та виконавчих рішень Уряду, коли влада буде служити інтересам всього суспільства і зокрема інтересам середнього класу, а не інтересам олігархів, коли можна буде законно стати забезпеченим, не будучи при цьому монополістом чи корупціонером.

Сюди відноситься припинення олігархічного здирництва: монополізму, тарифної та інфраструктурної корупції, а відтак і олігархічного консенсусу, який все це породжує.

В цьому сенсі, більш складна постановка питання: не потрібно патерналістськи підвищувати рівень життя, потрібно перестати використовувати владу для бізнесу небагатьох і тим самим дати людям можливість самим підвищувати свій рівень життя.

Якщо буде сильний середній клас, то при ньому завжди буде вдосталь і пенсій, і зарплат бюджетникам. Тому тут можлива така трансформація цієї змістовної структури – "Гідного життя" чи як її варіант "Правди" та "Самореалізації".

Структура "Миру" як бажання припинення війни це є нав'язуваний в останній час олігархічною владою та олігархічними ЗМІ наратив. І це вкрай небезпечне і неадекватне нерозуміння, яке я аж ніяк не можу сприйняти і з яким не можу погодитися.

Повторю те, що казав неодноразово, – віддайте Путіну те, що він хоче, і буде у вас мир. Чи ви справді думаєте, що можна якось війну припинити, допоки або Україна не переможе, або Путін не отримає своє?

Якщо цілей війни агресором не досягнуто, а його агресія не припинена шляхом перемоги над ним, війна буде продовжуватися, хай навіть ми її тимчасово припинимо.

Ще раз – ми хочемо припинити війну шляхом компромісу з втратою окупованих територій чи ми хочемо перемогти у війні з поверненням окупованих територій? Тоді теза, пропонована Інститутом "Нова Україна" є помилковою чи маніпулятивною.

Саме тому політики обережні в просуванні тез щодо війни. Найбільш адекватна теза "Перемоги", а не "Миру". І навколо цього змісту у виборчій кампанії питання стоятиме саме так. Сильні патріотичні політичні лідери пропонуватимуть – "Перемоги", слабкі і проросійські – "Миру".

Питання лише в тому, настільки громада вірить у здатність власного привілейованого класу відмовитися від мотивацій приватного збагачення на користь досягнення політичних, економічних, соціальних та культурних переваг над ворогом і зрештою перемоги над ним.

Структура "Відплати" є доволі контраверсійною, бо зачіпає питання не так "за що", як "хто винен?". А на це питання неможливо відповісти, не ставлячи його світоглядним чином. Власне кому ми хочемо помститися: "олігархам", "корупціонерам", "посіпакам олігархів та корупціонерів", "ворогам у війні" чи їх посібникам – "російським агентам в Україні", "колаборантам", "зрадникам".

Чи може ми хочемо помститися усьому привілейованому класу, який не заслуговує називатися не лише елітою, але навіть і правлячим класом, бо реально він нічим не править, він у правлінні є лише посередник? Чи ми хочемо помститися усій Росії – тобто, хай би зникла вона разом з усіма москалями?

Структура помсти є набагато простіша, ніж структура єдності і спільності. Бо єдність та спільність завжди рефлексивна, публічна і позитивна. А структура ворога та помсти, хоч і проста, дуже часто прихована, в разі психоаналізу заперечувана, і завжди створює розкол, бо у всіх завжди різні винуватці їх поганої ситуації. Питання – "хто твій ворог" розколює більше, ніж питання "хто твій друг". Власне саме тому недавні санкційні списки Росії, безумовно нелогічні і значним чином абсурдні, саме для розколу українців і були створені.

Тому структура "Відплати" має бути переосмислена до структури "Справедливості". В цьому сенсі саме ми примушені в цій виборчій кампанії до обговорення соціальної, економічної, політичної, культурної, цивілізаційної та історичної справедливості.

У мене є така гіпотеза, що за ці роки після Революції Гідності українське суспільство, особливо в колективах активних громад, явно подорослішало. Зараз йому потрібні більш складні постановки питань, і більш складні змістовні тези всезагальних очікувань.

Відтак гра у спрощені тези, як це пропонують автори згаданої доповіді, буде великою помилкою під час цієї виборчої кампанії. Отже той кандидат, хто гратиме у прості тези, програє вибори. Лише чесна і складна розмова, лише підхід зі складними програмами, лише залучення громадськості та її ініціатив дасть перемогу на президентських виборах.

Радикально зафіксуємо інноваційну зміну. Ця виборча кампанія не може більше вестися всередині олігархічного консенсусу з його маніпулятивними і пропагованими через телебачення спрощеними тезами. Ця виборча кампанія має почати формувати громадський консенсус. А це широкий і публічний процес, який, скоріше за все, йтиме в основному поза телебаченням.

Тобто зміст, пропонований у згаданій доповіді, варто розширити.

Щонайперше, ми маємо переглянути головну установку початку війну – "Єдина країна". Сьогодні Україні потрібна не "Єдність", а "Згода". Єдність – це там, в Росії. А у нас, в Україні, дуже добре те, що не було, немає і ніколи не буде єдності. Нам завжди була, є і буде потрібна згода. Згода це набагато більш складніша вимога, ніж єдність. Бо бути єдиними можна в чомусь дуже обмеженому, спрощеному, примусовому.

Згода означає домовленість, угоду, договірний підхід, а не ідеологічну єдність – на якій би хай навіть не націоналістичній, але просто патріотичній платформі вона б не базувалася.

Єдність суспільства це якість, що виникає через ідеологічний примус державної політики, пропаганду та відверте промивання мізків на телебаченні. Згода ж це процес через надзусилля і тривалу роботу. Це та робота, яку кандидати мають почати робити в процесі виборчої кампанії.

Зафіксуємо ще одну інноваційну зміну. Стратегії, проекти і програми, традиційні для президентських кампаній, стали вже недостатніми для довіри. Старий підхід за схемою "обіцянки – довіра – вибори" вже не працює. Сьогодні потрібен інший підхід за схемою "програми з чіткими фіксаціями критеріїв їх виконання – угода з громадою на тривалі дії після виборів з чіткою фіксацією відповідальності – вибори – реалізація програм та угод в ситуації гарантії відповідальності".

Відтак в цьому досягненні згоди як процесі громадсько-політичних угод ми маємо виходити на ряд порозумінь. Зверніть увагу – не розумінь, які хтось, хай навіть дуже розумний, запропонує, а порозумінь, які є процесом згоди всередині колективного громадського розуму, що фіксується певною угодою чи угодами.

Тут я запропоную лише декілька основних змістовних структур порозуміння, які потрібно буде розгортати всередині процесу громадсько-політичних угод.

"Мовне порозуміння". Тут доведеться домовлятися про принциповий вибір: "мовний комфорт для однієї чи іншої частини суспільства" чи складна мовна політика для всіх.

Україномовні бажають реваншу за всі ті роки поневірянь та знущань над їх мовою. Але радикальна українізація має обмежену ефективність. До певної міри вона спрацює, а далі ситуація продукуватиме лише конфлікти.

Російськомовні терплять політику українізації допоки іде війна Росії з Україною. Ситуація радикально зміниться по мірі того, як війна перейде в пасивну фазу (перестануть убивати людей) чи взагалі завершиться. Тут не спрацюють прості рішення (прямий примус, квоти, заборони і т.д.), тут потрібне саме порозуміння. Навіть громадський контроль тут матиме не дуже вирішальне значення.

Лише певні принципи, які будуть розроблені угодовим чином – з фукціональною, локальною та сферною мовною політикою, тобто в яких функціях, в яких локусах, в яких сферах які мовні принципи встановлюються. Лише складний підхід буде успішний.

"Порозуміння щодо минулого" як колективної пам'яті, а не історичної пам'яті. Це в основному робота для митців та лідерів думок, а не для вчених, які здебільшого мають справу з історичною пам'яттю.

Українське суспільство схвально сприйняло політику декомунізації в контексті звільнення колективної пам'яті від певних мемоструктур. Але політика пам'яті в контексті отаманщини, петлюрівщини і бандерівщини не буде настільки ж схвально сприйматися українськими інтелектуалами, професіоналами, жителями міст, а також поляками, угорцями і т.д.

На це можна закривати очі, допоки йде війна, але це не має перспективи. Потрібно широко вводити мемоальтернативи – гетьманський контекст, інтелектуальний контекст радянської України, ненаціоналістичний ліберальний контекст з минулого України і т.д.

"Порозуміння щодо української церкви". Ілюзії щодо швидкого вирішення конфесіональних протиріч швидко пройдуть саме після того, як буде отримано автокефалію. І причина тут та, що нинішня влада намагається використати церковне питання у передвиборчих цілях.

Влада хоче примусової єдності в питанні церкви і це фатальна помилка. Держава від'єднана від церкви за Конституцією. Щоб створити нову українську церкву, нам потрібні не дії держави, а значною мірою дії української церковної громади.

Окрім того, є велика багатосотлітня проблема самого православ'я. Воно підлягає серйозній теологічній реформі, бо надто примітивним в ідейному плані воно виглядає на тлі протестантизму і особливо католицизму. А це означає розкол в православ'ї, якого ми чомусь так боїмося, що аж постійно намагаємося перекласти його ініціативу на російську православну церкву.

Якщо Україна відважилася на Революцію Гідності, то в православ'ї також має бути своя Революція Гідності. Це зовсім не суперечить догматам християнства, якраз навпаки, це і є суть християнства. Тому потрібно зафіксувати інноваційну установку – українська церква має стати розкольницькою не в плані організаційному, а в плані теоретико-змістовному.

Перегляд православних догматів – ось що має стати основою розколу. А перспектива розколу – створити нову православну церкву на осучаснених догматах, яка перетягне на свій бік православних на лише України, але і Росії. Це зокрема означає необхідність української православної церкви стати змістовним лідером православ'я.

Якщо ж оглянути попередні структури, то можна відрефлексувати всього лишень архаїчні змісти – це проблеми минулого, що висять у нас на ногах як гирі. Відтак є кілька важливих структур, які потрібно вводити до переліку соціальних очікувань. Звичайно без телебачення це важко. Але така вже важка доля у всяких інноваторів.

"Порозуміння щодо майбутнього". Ми багато сотень років живемо в чужому майбутньому – чи Російської імперії, чи СРСР, чи Заходу. Здобути суверенітету над майбутнім це означає перестати повторювати мантри західних футурологів і почати розробляти незалежні погляди на майбутнє – хоча б у чомусь.

Відтак оголошення незалежності майбутнього України є річ більш потужна навіть, ніж просто незалежність України. Давайте говорити про майбутнє своїми словами, давайте хоча б сміятися і кепкувати з футурознавців, які розповідають нам про західні технологічні досягнення і західні футуровізії.

"Порозуміння щодо розвитку". Це основне питання президентських виборів. Сам термін "реформи" вже досить спаплюжений нинішньою владою. Україні потрібні інновації, а не реформи за чужими зразками. Лише так Україна зможе забезпечити постколоніальний випереджаючий розвиток української культури. Немає більшого удару для імперії, ніж успіх її вчорашньої колонії. Набір інновацій це основна структура виборчих програм. Хто з кандидатів залишиться в наративі реформ, програє.

"Консенсус вчених щодо долі української науки". В Україні наука фактично померла. Визнання цього факту, хоч є світоглядним, направду означає всього лиш вияв науково-об'єктивної позиції: якщо не визнаєш смерті науки в Україні, ти не вчений.

Але от що робити далі з українською наукою, в українських вчених консенсусу немає. Формування такого консенсусу це не завдання політиків, і навіть не завдання громади, але це теж певна форма громадської активності, от лише громадської активності самих вчених. Вочевидь тут потрібна окрема політико-громадська угода, але якій передуватиме цілий ряд науково-практичних форумів про долю української науки.

Ну і зрештою, "цивілізаційне порозуміння" – бажання гідного місця в світі України як чогось більшого, ніж лише нація та держава. Це означає найважче в зміні масштабу очікувань. Українці досі прагнуть гідної нації, розвинутої країни, ефективної держави. Це дрібний масштаб, якому всіляка влада здатна лише потурати.

Припинити націоналістичне самозадоволення за рахунок цивілізаційних домагань – це, можливо, навіть не завдання виборчої кампанії. Але як межа, як надзавдання – воно може бути поставлене уже в цій виборчій кампанії.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Загрузка...
12-11-2018, 16:15 » Автор: Сергей Дацюк
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите код: *


наверх