Головні події світу.
14 січня у лікарні помер Павел Адамович – мер Гданська з 20-річним стажем, великий друг України та людина ліберальних поглядів. Його було смертельно поранено просто під час традиційного благодійного концерту, який збирав десятки мільйонів злотих. Адамовича не любили польські радикали, минулого року навіть засудили його до «політичної смерті». Припускаю, що польська влада намагатиметься довести, що смерть Адамовича – трагічний інцидент, а не наслідок негативних процесів у суспільстві. Опозиція, з огляду на осінні парламентські вибори, може спробувати використати трагічну смерть популярного мера у власних політичних цілях. Цікаво, що за кілька днів після вбивства Конституційний Трибунал Польщі визнав неконституційною «українську» статтю закону про Інститут національної пам’яті, що може дати імпульс потеплінню у польсько-українських взаєминах.
Британський прем’єр Тереза Мей демонструє дива політичної еквілібристики. Не встигла місіс Мей отримати нищівну поразку з рахунком 202:432 під час голосування за ратифікацію угоди про Brexit з ЄС, як наступного дня отримала вотум довіри (другий за два місяці) від парламентаріїв. 21 січня вона має представити «план Б» щодо виходу Великої Британії зі складу Європейського Союзу, перспектива якого в світлі останніх подій не стала більш прозорою.
Очевидною залишається хіба що політика Росії, яку можна охарактеризувати як нахабство з особливим цинізмом. 24 українських військовополонених моряків і далі утримуватимуть під вартою, не надаючи медичну допомогу пораненим. Спроба міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса продемонструвати навички володіння човниковою дипломатією зіткнулася з айсбергом російської позиції. Не виключаю, що Лавров запропонував німецькому колезі поменше базікати, якщо у Берліні хочуть отримувати газ через NordStream2. Іншому світу російський міністр закордонних справ пообіцяв, що «Донбас не здасться», Росія буде розвивати відносини з «русским миром» та намагатиметься створити всеохоплюючу антитерористичну коаліцію. Зовсім не схоже, що у Москві шукають шляхи порозуміння з Україною та Заходом, швидше, навпаки – демонструють готовність до чергової ескалації.