Сумною новиною завершується січень.
У Вашингтоні після тривалої хвороби померла один з найбільш яскравих та потужних адвокатів української справи у Америці Надя Дюк.
Надя була віце-президентом Фонду підтримки демократії США – NED. Це позапартійна установа, створена для просування цінностей свободи по всьому світу. Надя відповідала за величезний регіон, який включав Євразію, Африку та Латинську Америку, але головна увага та сподівання були пов\’язані з Україною – країною, яку залишили її батьки після Другої світової війни, виїхавши до британського Ковентрі, звідки її шлях лежав до Оксфорду, а потім до Нью-Йорка та Вашингтона.
Фонду підтримки демократії завдяки активній роботі Наді не просто приділяв велику увагу нашій країні. Скажу навіть більш: Надя Дюк сприяла усвідомленню американськими елітами та політиками геополітичної ролі України для затвердження демократії у світі та стримування імперських інстинктів путінської Росії.
NED фінансував сотні проектів, створивши передумови для виникнення інституцій громадянського суспільства. Фонд, де Надя створила сильне проукраїнське лобі, став одним з перших донорів, який виділив грантову допомогу «Українській правді» після створення – ще до того, як у нас виник ринок інтернет-реклами.
Надя якось зізналася мені, що в якийсь момент її кандидатура навіть розглядалася на посаду посла США в Україні. Але Америка не відійшла від традиції призначати до Києва кар\’єрних дипломатів. В цьому десятилітті Надя була активною учасницею кампанії зі створення монументу жертвам Голодомору у центрі Вашингтона.
Восени 2013 року мені випала честь більше місяця прожити в будинку Наді Дюк, коли я прибув до Америки на п\’ятимісячну програму стажування імені президента Рейгана та конгресмена Фассела при NED.
Помешкання Наді було неофіційним «посольством», де від першого кроку ти відчував себе, немов в Україні. Її дім завжди був гостинним для українців, і вона жартома казала, що при вході варто було би повісити повний список людей, які часом навіть не вітаються один з одним в Україні. Мені пощастило жити в гостьовій кімнаті у підвалі, а Надя з тонкою іронією пригадувала, що Борис Гудзяк проводив свої ночі на дивані у вітальні біля каміну.
Надя зібрала величезну бібліотеку україністики, унікальні матеріали дисидентського руху та просто архіви, які вже не знайти в України. Саме тут в будинку Наді я знайшов матеріал, який виклав у відкритий доступ – ефіри 1999 року програми «Епіцентр» за участі Георгія Гонгадзе та його гості запитання Леоніду Кучмі та Віктору Медведчуку, записані ще у форматі VHS.
Вийшло так, що восени Янукович здійснив розворот курсу України та відмовився від Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Після початку Революції гідності ми вилетіли до Києва, розуміючи, що наше місце на Майдані, а не у Вашингтоні. Надя провела сотні годин в розмовах з її учасниками, готуючи доповіді та рекомендації. Завдяки завзяттю Наді американські політичні та експертні кола, які часом страждають шаблонним та стереотипним мисленням, мали чітку картину того, що відбувається насправді.
Надя була вражена змінами поколінь в Україні та захоплювалася молоддю, вважаючи, що вона може витягнути Україну на траєкторію побудови європейської демократії. Її життя є прикладом служіння цінностям та ідеалам. Надя Дюк заслуговувала на визнання та отримала звістку про нагородження Орденом княгині Ольги за день до смерті.