Зможе скоротити президентство Зеленського.
Чи справді колишнього російського посла в Білорусі Михайла Бабича відразу ж після звільнення з посади помітили в окупованому росіянами Донецьку? Чи може він стати новим «куратором» «народних республік» замість радника президента Путіна Владислава Суркова? Офіційного підтвердження цієї інформації поки немає. Залишається задовольнятися новинами з телеграм-каналів і дискусією щодо кандидатури і перспектив Бабича, яка почалася між «ветеранами» російського вторгнення. Але сам факт того, що ніхто особливо не дивується можливому новому призначення Бабича, говорить про те, що його продовжують сприймати як професійного «гауляйтера», російського намісника, якому доручають найвідповідальніші і найризикованіші місії.
Власне, завдяки одній такій місії ми все про Бабич і дізналися. У 2002 році, коли цей колишній десантник, що не мав ніякого відношення до Північного Кавказу, був призначений головою уряду Чеченської республіки. На чолі тимчасової адміністрації Чечні, яка тільки що, після страшної війни, знову перейшла під контроль Кремля, тоді стояв колишній муфтій самопроголошеної Ічкерії Ахмат Кадиров, батько нинішнього глави республіки Рамзана Кадирова. І посада глави уряду, по суті, була посадою «смотрящего» від російських спецслужб за новим союзником.
Зрозуміло, Кадирова та інших чеченських лідерів, які вирішили співпрацювати з Кремлем, такий «смотрящий» — та ще з характером Бабича — відверто не влаштовував. Новий прем\’єр протримався на посаді лише кілька місяців, після чого перемістився на лаву запасних — в депутати.
Але про хватку Бабича в Кремлі не забули, зробивши його в 2011 році представником президента в Поволзькому федеральному окрузі — одному з найбільш непростих з погляду відносин з центром регіонів, до складу якого, серед інших суб\’єктів федерації, входять Татарстан і Башкортостан з їх самостійними кланами у владі.
Однак можливість по-справжньому повернутися і до обов\’язків «гауляйтера», і у велику політику як таку у Бабича з\’явилася тільки в 2016 році, коли його вирішили зробити послом в Україні. Посол, який пішов у відставку, колишній російський міністр соцполітики Михайло Зурабов у Києві несподівано для багатьох — і, можливо, перш за все для Кремля, — проявив себе як дипломат, котрий намагався не робити різких заяв і ще до Майдану зав\’язав особисті стосунки з багатьма представниками української політичної еліти, серед яких був і Петро Порошенко.
Такий посол Москві після анексії Криму та війни на Донбасі був явно не потрібний. А ось Бабич — якраз, це той самий випадок, коли «єфрейтора в Вольтера дати».
І тут стався конфуз — в Києві прекрасно зрозуміли, з ким матимуть справу, і відмовилися приймати нового посла. Так з тих пір ні російського посла в Україні, ні українського в Росії немає. А Бабича — чи то на втіху, то чи для нового завдання відправили до Мінська — благо, Олександр Лукашенко не міг повести себе так само жорстко, як Петро Порошенко.
Але міг повести себе, як Олександр Лукашенко. Адже президенту Білорусі «гауляйтер» теж не потрібен. Офіційний Мінськ провів кампанію, метою якої стало вигнати самовпевненого «дипломата» в тільнику з Білорусі.
А Бабич звично не залишався в боргу, так що нерідко було враження, що він відчуває себе не стільки послом, скільки представником президента Росії в Білоруському федеральному окрузі. Лукашенко залишалося тільки терпляче чекати, коли кількість провокаційних заяв Бабича не дозволить Володимиру Путіну відмахуватися від наполегливих вимог відкликати свого «гауляйтера» з Мінська.
Але справедливості заради треба сказати, що послом в Білорусі Бабич пробув все ж довше, ніж головою уряду Чечні.
І якщо після такої захоплюючої кар\’єри його пошлють в Донецьк — в цьому буде своя логіка. Не посол в Україні, але людина, яка зможе дестабілізувати ситуацію в цій країні та скоротити час повноважень її нового президента Володимира Зеленського — наприклад, якщо організує нове вторгнення диверсантів, посилення обстрілів, ескалацію на фронті. Або просто буде доглядати за найманцями, направляючи прибуток від контрабанди в правильні руки.
Словом, в Донецьку Бабичу дійсно буде чим зайнятися — тим більше, що там він буде не послом або представником, а справжнім господарем становища.