Не було ухвалено жодного стратегічного закону.
Шоста парламентська сесія продемонструвала суспільству, що Верховна Рада України продовжує перебувати у глибокій політичній кризі, яка негативно позначається на законотворчому потенціалі парламенту. Парламент все слабше опирається популістським тенденціям, які кожного дня все більше набирають обертів у сесійні залі, та все менше виконує функцію, яку покликаний виконувати у контексті демократичної конституційної держави – просування реформ у суспільстві.
Уперше, починаючи з 2014 року, протягом сесії не було ухвалено жодного стратегічного закону чи розпочато нової реформи. Через внутрішньо політичні чвари та кон’юнктурно-корупційні інтереси не були схвалені медична, пенсійна та освітня реформи, а земельна, швидше за все, буде відкладена на невизначений термін.
Протягом сесії парламент ухвалював половинчасті рішення стосовно антикорупційних ініціатив, показавши неспроможність діяти злагоджено під час голосування за зняття недоторканності депутатів. Натомість парламент запровадив електронне декларування для громадян, що борються із корупцією. Адже, як свідчить останнє трактування НАЗК цього закону, під його дію підпадають не лише представники громадських організацій чи журналісти, а й люди, які виходять на антикорупційні мітинги, пишуть запити до влади та просто беруть участь у безкоштовних навчання щодо боротьби із корупцією.
Звісно заради об’єктивності варто згадати невеликі «перемоги», які були на цій сесії. Це запровадження україномовних квот на телебаченні, заборона георгіївських стрічок, запровадження середньострокового бюджетного планування, посилення боротьби з інтернет-піратством, запровадження прозорого моніторингу державних інвестиційних проектів, остаточне скасування зобов\’язання наявності печатки.
Але ці «маленькі перемоги», які жодним чином не перекривають ті значні законодавчі провали, об’єднує одна спільна характеристика, що ставить невтішний діагноз ефективності цьому парламенту: за невеликим виключення всі вищеозначені законопроекти готувались поза межами парламенту. Вони були згенеровані або урядом, або експертним середовищем, яке об’єдналось навколо ініціативи Реанімаційний Пакет Реформ.
Така законодавчо-реформаторська імпотентність призвела до того, що у наступну сесію парламент традиційно входить із боргами. До старих (ухвалення нового закону про вибори «за відкритими списками», переобрання складу Рахункової палати і Центральної виборчої комісії тощо) додались нові – ухвалення реформ, які здатні реально підвищити соціально-економічний стан українців – медична, пенсійна та освітня. До речі, для того, щоб вищезазначені реформи змогли повноцінно запрацювати у найкоротші терміни їх потрібно ухвалити у вересні. Це пов’язано з тим, що уряд повинен врахувати зміни які настануть внаслідок запровадження реформ під час підготовки проекту Державного бюджету на 2018 рік.
Якщо цього не станеться, муситимемо констатувати, що парламент остаточно перестане бути центром, де розробляються і ухвалюються політичні рішення, перетворившись на поле для політиканства та популізму.