У гібридній війні боротьба йде насамперед за мізки.
Битва за автокефалію готувалася за всіма правилами військового мистецтва. Тривала підготовка та нарощування резервів (переговори з Вселенським патріархом Варфоломієм тривали з 2016 року, а остання зустріч з ним Петра Порошенка пройшла 9 квітня цього року, зразу після Великодня). Було проведено «розвідку боєм» через звернення Верховної Ради у 2016 році. Ідея про підтримку державною владою звернення до Вселенського патріарха була оприлюднена доволі несподівано, під час зустрічі президента Порошенка з лідерами парламентських фракцій, а вже за два дні 268 парламентаріїв підтримали її своїм голосуванням. Протидіяти цьому намагався лише «Опозиційний блок», стояння якого біля парламентської трибуни викликало асоціації з церковним хором. Інакше, власне, і бути не могло.
Церква в Україні дійсно відділена від держави. Справедливим є і інше твердження: церква залишається серед інститутів, яким громадяни довіряють найбільше, навіть в умовах протистояння між УПЦ (КП) та УПЦ (МП). До того ж українська філія РПЦ, якій під час архієрейського собору у Москві в листопаді минулого року визначили особливий самостійний статус, час від часу опиняється в епіцентрі різноманітних скандалів. На початку 2018 року священники УПЦ (МП) відмовилися відспівувати трагічно загиблого хлопчика, який був охрещений в УПЦ (КП), і це не єдина резонансна подія православного життя України. Президент та парламент підтримують звернення УПЦ (КП) та УАПЦ до Вселенського патріарха, тим самим показуючи, що воно не несе шкоди інтересам держави. При цьому Порошенко наголосив, що помісна православна церква не стане державною.
В умовах серйозних випробувань, з якими зіткнулася держава, прагнення опертися на помісну православну церкву виглядає природнім. Тим більше в умовах, коли низка священників УПЦ (МП) не приховувала симпатій до сепаратистів на Донбасі, а УПЦ (КП) піддається переслідуванням в окупованому Криму. Проте не варто розраховувати, що навіть позитивне рішення Священного Синоду Константинопольського патріархату призведе до одномоментної появи консолідованої української православної церкви. До речі, Петро Порошенко цими днями зустрічався не тільки з лідерами УПЦ (КП) та УАПЦ, але і з головою УПЦ (МП) митрополитом Онуфрієм, який на аудієнцію до президента прийшов без своїх єпископів.
Зрозуміло, що Росія постарається всіма силами переконати Варфоломія не видавати томос про автокефалію українського православ’я, проте сила слова Кремля на тлі останніх подій у світі суттєво послабилася. Не варто забувати і про фактор Крітського собору 2016 року, який проігнорувала РПЦ. Подібні демарші у православних колах не забувають. Звичайно, що і всередині України представники УПЦ (МП) за історичною традицією рясно піддаватимуть анафемі своїх опонентів, намагаючися переконати вірян у власній правоті. Навіть за сприятливого рішення Фанару протягом тривалого часу в Україні існуватимуть дві канонічні православні церкви, відносини між якими складно буде назвати простими. У травні – липні цього року ситуація стане більш зрозумілою, і тут багато буде залежати не стільки від державної інформаційної машини, скільки від небайдужих громадян, які зможуть пояснити зміст автокефалії та нагадати, що православ1я прийшло з українських земель на російські, а не навпаки.
У політичному сенсі ініціатива Петра Порошенка несе для нього певні ризики, адже невдача може завдати удару по його рейтингу. З іншого боку, для діючого президента в умовах виборчої кампанії, що фактично стартувала, єдино логічним алгоритмом виглядає формування порядку денного, до якого змушені пристосовуватися його опоненти. Тому створення помісної православної церкви разом з боротьбою за відновлення територіальної цілісності та рухом до НАТО та ЄС виглядають наріжними каміннями національних інтересів України на поточному етапі.