Це – ринкова ціна, мінімізація імпорту та пріоритет видобутку власного вугілля.
Слухання комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу щодо проблем, поточного стану та перспектив майбутнього вугільної галузі України відбулися. Але, на жаль, жодного ефекту та прориву наразі помітно не було. Без конкретних рішень як Верховної Ради, так і уряду позитивного результату досягнути буде важко.
Міністр Насалик як завжди казав, що немає грошей для розвитку шахт, а якщо їх дадуть, то шахти відразу зацвітуть. Представники міжнародних структур запевняли шахтарів і народних депутатів, що курс на реформу галузі (фактично закриття і приватизація) є вірним і принесе «щастя». Профспілки робили останнє китайське попередження для влади, якщо ситуація із боргами не буде вирішена.
Словом, обговорення оправдало свою туманну назву: «Державний сектор вугільної промисловості на шляху до… Стратегічне бачення і бюджетний процес».
Єдиними, хто без загальних і обтічних фраз сформулював завдання, які стоять перед вугільним сектором і державою, зокрема, були народні депутати, які представляють шахтарські регіони. Суть їх пропозицій не була новою і давно відома. І варто визнати, що це на сьогодні є єдиним механізмом порятунку вугільної галузі.
Власне, мова йде про надання українським шахтам справедливої ринкової ціни для активізації робіт із збільшення видобутку вугілля. А також мінімізація залежності української енергосистеми від поставок імпортного, зокрема із Росії, вугілля марки «антрацит». І, третій важливий момент, — це встановлення пріоритету українського вугілля газової групи над імпортним антрацитом.
Логічним було би рішення закріпити на урядовому рівні пріоритет розвитку газової групи вугілля як бази вугільних басейнів України. В іншому випадку імпорт буде далі негативно впливати на енергобаланс України. Збільшенням видобутку вугілля газової групи тісно пов’язане із продовження роботи переведення блоків із антрациту на газову групу вугілля. І це дозволить зменшити імпорт вугілля.
Якщо говорити про ринкову ціну, то попередні роки підтвердили, що ринкова ціна вугілля дозволяє поступово скоротити дотації для державних шахт з державного бюджету. Відповідно, це формує зрозумілий і прозорий фінансовий ресурс для вугільної галузі.
Ринкова ціна вугілля дозволить залишити в історії складне питання заборгованості із зарплати шахтарів і лише в школі вивчати хронологію пікетів шахтарів, а не спостерігати за ними із вікна уряду чи Верховної Ради.
Також у ході слухань піднімали традиційні для галузі питання необхідності формування коштів для інвестування у нові лави та модернізацію обладнання. І знову ж ринкова ціна на вугілля розглядалася як єдиний варіант забезпечення такого розвитку.
На практиці такі кроки будуть сприяти зниженню собівартості вугілля, а діючі шахти будуть конкурентоспроможними. В перспективі можна говорити і про експорт власного вугілля.
Чого не було сказано, але в контексті виступів народних депутатів пролунало, — це започаткування незмінності курсу розвитку вугільної галузі. Представники закордонних інституцій прямо і говорили – плани і концепції повинні реалізовуватися незалежно від політичних змін. Про таке можна говорити, якщо ціна вугілля буде ринковою і не буде переглядатися від передвиборчих «бажань» народних депутатів. Або й взагалі буде знову встановлений ручний режим ціни на вугілля. Тоді можна забути про західного інвестора, який міг би бути зацікавленим в українському вугільному секторі. І тим паче міг би брати участь у приватизації шахт.
На жаль, сьогодні робота працівників вугільної галузі недооцінена і, як результат, знаходиться у тяжкому стані. Проблеми соціального характеру і заборгованість по заробітній платі стоять поряд із корупцією, відсутністю ринків збуту, а також величезною проблемою невизначеності у питанні приватизації державних шахт.
Сьогодні ж стан шахт критичний насамперед у частині дефіциту коштів на оснащення нових лав і закупівлю обладнання. Це стає причиною подальшого зниження видобутку вугілля і збільшення собівартості вугільної продукції. Саме це і приводить до збільшення збитковості держшахт.
Сьогодні середня собівартість вугілля державних шахт перетнула межу 3500 грн/т. Але встановлена Міністерством енергетики вартість вугілля у тарифі для ТЕС – 2535 грн. Така собівартість змушує Україну щороку платити 2-3 млрд. грн дотацій. Лише цього року Верховна Рада додатково виділила 1,4 млрд. грн. для виплати зарплат шахтарям.
У 2017 р. збитки становили майже 3 млрд. грн, а прямі дотації були виплачені на рівні 1,7 млрд. грн. У 2016 році було отримано 2,5 млрд грн збитків від виробництва вугілля, які частково були покриті за бюджетної підтримки у 1,2 млрд грн. У 2015 році при збитках в 2,5 млрд грн бюджетна підтримка склала 1,37 млрд грн, а у 2014 р при збитках в 5 млрд грн підтримка досягала 4,1 млрд грн.
Тому поки що, на жаль, замість росту видобутку вугілля згідно «Концепції реформування вугільної галузі до 2020 року» ми маємо справу із «стабільним» скороченням видобутку. Хоча «концепція» передбачає розвиток вугільної галузі і збільшення видобутку вугілля на вугільних держпідприємствах у 2018 році — до 8,7 млн т, а в 2019 р. і після — понад 10 млн т. Але факт зовсім інший: якщо порівняти 2015 рік (коли ситуація стабілізувалася), коли видобуток склав 4,79 млн. т. і прогнозний видобуток у 2018 році (3,75 млн. т), то помітне зниження рівно на 1 млн. т. Це більше 20%.
Водночас, мій песимістичний прогноз щодо перетворення слухань комітету на чергове популістичне обговорення так званої формули «Роттердам», на щастя, не справдився. Та й це зрозуміло шахтарі – це не вдячні активісти і громадські активісти або творчі письменники із колишніх «правдивих» видань. Вугільники – це робітнича інтелігенція і вони настільки суворі та малослівні, що… Тут я також, як комітет, поставлю три крапки аби не розпалювати фантазії, що би зробили із учасниками слухань голодні шахтарі.
Виключно із вищеописаних причин, я вважаю, учасники слухань не побачили депутатів Лещенка, Купрія, неофіта «Роттердама» Парасюка, інших активістів на слуханням комітету ПЕК Верховної Ради. Подалі від гріха, як кажуть. Навіть зазвичай емоційна та пряма народний депутат Ольга Белькова була у своєму виступі скромною і нудною.
Зважаючи на це, слід також віддати належне, що у ході слухань більш-менш цивілізовано і без популізму обговорили найбільш актуальні питання галузі. Це стосується боргів перед шахтарями державних шахт, приватизації шахт, закриття і ліквідація збиткових шахт, необхідність збільшення видобутку вугілля, залежність від імпорту вугілля.