2019-10-19 12:34
HRONIKA.info
Евгений Магда
Все статьи автора
Мнения

«Поточна» невідворотність

Ілюзії щодо припинення будівництва NordStream2 розвіяно.

Німеччина отримала можливість вирішувати поточні питання щодо будівництва газогону, а поширення норм права ЄС на газопроводи не виглядає критичною проблемою для «Газпрому». Проте Україна все ще має час та можливості вибудувати необхідну лінію поведінки. Для цього необхідно запам’ятати головне: наші національні інтереси не стануть захищати інші держави, більше того – для них є природнім захищати власні інтереси у сфері економіки.

Ангела Меркель – насамперед канцлер Німеччини, а вже потім учасниця Нормандської четвірки, тому розраховувати, що вона буде з шашкою наголо кидатися на NordStream2, щонайменше наївно. Власне, це і підтвердила її заява під час Мюнхенської конференції з питань безпеки. До того ж виглядає все більш очевидним, що поточне дітище Герхарда Шрьодера почне працювати на повну силу після відходу «залізної Ангели» від стерна управління Німеччиною.

Потрібен інший комплекс дій: нагадувати у західних медіа та під час авторитетних форумів про обіцянку бундесканцлерін зберегти за Україною статус держави-транзитера (у абсолютних цифрах – це прокачування українською територією біля 30 мільярдів кубометрів газу щороку). Нагадаю, що пропускна спроможність української ГТС в чотири з половиною рази більша, а у підземних сховищах газу може зберігатися не менше 30 мільярдів кубометрів газу.

Їх розташування на заході України виглядає очевидною конкурентною перевагою, як і досвід українських газовиків, отриманий під час газових війн 2006 та 2009 років. Також доцільно пригадати, що спроба «Газпрому» повторити газовий шантаж у березні 2018 року отримала відсіч за сприяння польської компанії PGNiG. Росія не вважає за потрібне приховувати власні плани щодо України: сумарна потужність двох гілок NordStream та «Турецького потоку» має дорівнювати пропускній спроможності української ГТС та фактично дублювати її.

Звісно, можна критикувати українське керівництво за неефективність контрзаходів, проте не варто скидати високу готовність багатьох країн ЄС повернутися до принципу business as usual у відносинах з Російською Федерацією. Протистояння України з Росією, яке триває вже 5 років, є фактором впливу на європейську безпеку, проте воно не справляється з роллю каталізатора зростання скептичного ставлення до Кремля. Прагнення європейських лідерів отримувати гарантовані обсяги «блакитного золота» та можливість забезпечувати економічне зростання у власних державах складно піддавати осуду.

Україна має значну перевагу: наша ГТС відпрацювала не лише 5 років неоголошеної війни з боку Росії, але і попередній період після розпаду СРСР без значних аварій. Цей факт після анбандлінгу «Нафтогазу України» потрібно максимально оперативно «продавати» потенційним інвесторам, адже інвестувати у модернізацію масштабної ГТС набагато простіше, ніж будувати її з нуля. Заклики до «економізації української дипломатії» повинні знайти відображення у її максимальній «газифікації», а боротьба проти NordStream2 навіть у форматі ар’єргардних інформаційних боїв повинна вибудовуватися узгоджено з країнами ЄС, які не хочуть посилення впливу «Газпрому» на континенті.

Доцільно конвертувати небажання Польщі сприяти побудові NordStream2 у отримання її допомоги у інтеграції України до проекту Тримор’я, де Варшава відіграє одну з перших скрипок. Звісно, ця «варшавська мелодія» звучить в інтересах зміцнення впливу нашого амбітного сусіда, проте наша ГТС могла б бути надзвичайно корисною для держав, які зацікавлені у розвитку цього проекту. Не останнє місце серед них посідають Сполучені Штати, яким вкрай вигідно зменшити залежність європейських країн від імпорту російського газу та витіснити його (хоча б частково) власним скрапленим з енергетичного ринку Старого Світу.

І наостанок. Доцільно не просто боротися за ефективне використання вітчизняної ГТС, але і розуміти, що експлуатація цього державного активу потребує нелінійних підходів. Знайти для неї інвестора у рік виборів – президентських та парламентських – непросто, проте вкрай важливо зробити це не пізніше 2020 року, щоб зберегти важливу роль України на енергетичному ринку Європи навіть в умовах «поточної» невідворотності.

Джерело


Рекомендуем прочитать

Україна йде своїм європейським шляхом

Владимир Цыбулько

Почему невозможен эффективный экспорт «Зе-технологий»

Евгений Магда

О Путине, победобесии и Superjet

Слава Рабинович