Гібридна п’ятирічка: підсумки

0
17

У «братніх обіймах».

Україна вже п’ять років живе в умовах гібридного протистояння з Росією, у якому є помітний військовий компонент. Коли закінчиться цей конфлікт, наразі невідомо, проте є і хороша новина – ми зуміли вистояти у найскладніший час перших ударів з боку держави, яка називала себе «братньою».

Росія протягом тривалого часу готувалася завдати удару по Україні, їй було конче потрібна «невелика переможна війна», яка цілком вписувалася в логіку дій Кремля та відповідала політичним інтересам Путіна в умовах очікуваного падіння цін на енергоресурси та погіршення економічної ситуації всередині РФ. Проте у лютому 2014 року ще не всі компоненти кількарічної «тактики термітів» щодо українських силових структур були реалізовані, однак масштаб «дружніх» дій вражає. Зокрема, ступінь зради співробітників СБУ та МВС на Кримському півострові, понад 90% яких перейшли на службу окупантам. Розстріл Небесної Сотні сьогодні видається сигналом до початку активних дій «зелених чоловічків» у Криму, який, нагадаю, постійно перебував у російському інформаційному просторі. Викрадення та жорстоке вбивство кримського татарина Решата Аметова – демонстрація намірів окупантів, дозвіл Ради Федерації на використання російських військ за кордоном, наданий 1 березня 2014 року — елемент психологічного тиску на нову українську владу, для представників якої портфелі виявилися цікавішими за захист національних інтересів.

Загарбання Криму, проведення «референдуму» в умовах інтервенції, постійні інформаційні атаки на Україну у західних медіа (нагадаю, що тільки но пройшла Олімпіада в Сочі, де Путін почував себе тріумфатором, а відносини між Заходом та Росією на початок 2014 року були цілком конструктивними) мали переконати, що в України немає шансів. Однак у Харкові та Одесі навесні 2014 року виступи підтриманих Росією сепаратистів отримали відсіч з боку правоохоронців та патріотично налаштованих громадян. До геополітично ампутованого Криму Росія оперативно додала опік на Донбасі – центрі економіки країни, про який під час правління Віктора Януковича говорили, що він годує всю державу. Безлер та Стрєлков в оточенні представників спецслужб РФ та найманців легко захоплювали міста у Донецькій та Луганській областях, показово кидаючи виклик українській владі. Нашим військовим психологічно було непросто відкривати вогонь по тих, хто весною 2014 року ховався за місцевими мешканцями, та й готовність ЗСУ до бойових дій на власній території без оголошення війни була невисокою.

Літо 2014 року виявилося надзвичайно драматичним. З одного боку, спільними діями добробатів та підрозділів ЗСУ вдалося звільнити чимало захопленої терористами території, спонсоровані Росією «народні республіки» все більше нагадували шагреневу шкіру. З іншого, трагедія під Іловайськом стала неймовірно болісною поразкою. Росія пішла на відкрите військове втручання, продемонструвавши власну задіяність у конфлікті на Донбасі всьому світові. Інформація про участь російських батальйонно-тактичних груп у бойових діях на сході України вже тоді була у західних лідерів, проте вони не пішли далі «глибокого занепокоєння».

Перші Мінські домовленості вересня 2015 року не зуміли зупинити прагнення Росії завдати за допомогою бойовиків військової поразки Україні, примусити її до публічної капітуляції. Якщо навесні-влітку нашу державу намагалися розчленувати та відрізати від азовських і чорноморських портів, то, починаючи з осені 2015 року, ставка була зроблена саме на військову складову конфлікту. Проте плани Кремля були зірвані, 12 лютого після 18-годинних перемовин у Мінську представники Нормандської четвірки узгодили текст нових домовленостей, підписання яких здійснили Леонід Кучма, Хайді Тальявіні та Плотницький з Захарченком. Цей документ Рада Безпеки ООН схвалила як основу для врегулювання конфлікту на Донбасі, проте просунутися у його виконанні так і не вдалося. Петро Порошенко нагадав під час Мюнхенської безпекової конференції, що за 4 роки після підписання Мінську-2 загинули понад 900 українських військових.

Хоча бойові дії на Донбасі тривають, зміни в Україні відбуваються. У непростому сучасному світі позиція геополітичного жебрака для однієї з найбільших держав Європи може бути лише програшною, потрібно говорити про власні досягнення та демонструвати їх. На міжнародній арені українськими досягненнями стали вступ в дію Угоди про асоціацію з ЄС та безвізового режиму з Європейським Союзом, до якого тепер йде 43% українського експорту, визнання НАТО права України претендувати на членство у Альянсі.

Попри суттєві втрати інфраструктури, лихоманку з курсом гривні у 2014 році, блокаду Донбасу, яка призвела до дефіциту антрациту та коштувала 1% зростання ВВП, економіка України росте 3 роки поспіль. Темпи її зростання бажають бути кращими, однак факт лишається позитивним. Нагадаю, що Україна не лише понад 1000 днів вже не закуповує напряму російський газ. «Нафтогаз України» виграв Стокгольмський арбітраж проти «Газпрому» у справі про газові контракти 2009 року та може розраховувати на 2,6 мільярди доларів компенсації. «Нафтогаз» подав новий позов через невиконання російською стороною своїх зобов’язань щодо обсягів транзиту газу.

В Україні створено антикорупційні органи: НАБУ, НАЗК, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, цього року повинен розпочати свою роботу Вищий антикорупційний суд. Електронне декларування доходів чиновників різних рівнів поки спричинило хіба що гучні скандали, проте його існування дає надію на появу якісно нової політичної еліти. НАБУ та САП так і не зуміли забезпечити ефективну співпрацю та відповісти на суспільний запит з боротьби з корупцією, на що є об’єктивні та суб’єктивні причини.
Україна припинила мовлення більшості російських телеканалів, навесні 2017 року обмежила можливості доступу до російських соціальних мереж та пошукових систем. Суттєво зменшилася кількість виданих у Росії книжок, які продаються в Україні. Кремль реагує на це просуванням власного наративу через українські за місцем реєстрації телеканали, інтернет-видання, глобальні соціальні мережі. Поширення фейків та атаки тролів, як і спроби проросійських хакерів завдати шкоду Україні стали доволі звичним явищем. Разом з тим росте частка української мови у теле- та радіоефірах, практично щомісяця на екрани виходить знята українською командою кінострічка, збільшується номенклатура книжок українською мовою.

Створено Православну церкву України, до складу якої перейшли понад три сотні громад, які раніше належали УПЦ МП. Хоча церква відділена від держави, гібридна війна, яка триває насамперед за свідомість громадян, потребує особливої уваги до цієї теми. Власне, як і патріотичне виховання, адже 5 років тому українці вчергове довели, що власна держава для них – не порожній звук навіть в умовах важких випробувань. Україна зуміла вистояти за зберегти себе, ціною важких втрат, але її боротьба за свої можливості триває.

Джерело

загрузка...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь