В Україні.
Ситуація у Венесуелі близька до початку повномасштабної громадянської війни між прихильниками лідера опозиції Хуана Гуайдо і силовими структурами країни, які зберігають вірність президенту Ніколасу Мадуро.
Зусилля Сполучених Штатів, які намагалися вплинути на військових, поки що ні до чого не привели. І дивуватися цьому не варто — за роки правління президентів-популістів Уго Чавеса і Ніколаса Мадуро кадровий склад керівництва армії був значно оновлений, в ньому залишилися тільки віддані прихильники режиму, корупціонери і наркоторговці. Ці люди готові стріляти в народ просто тому, що ніякого іншого виходу для збереження влади і власності у них просто не існує, — пише Віталій Портников для espreso.tv.
Але протистояння у Венесуелі — це не просто конфлікт влади і народу, люмпену і відповідального громадянина. Це ще й конфлікт Росії та Сполучених Штатів. Москва активно підтримує Мадуро і навіть надіслала до Венесуели своїх військових. Вашингтон вимагає відставки диктатора і загрожує військовою операцією. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і держсекретар США Майк Помпео обмінялися жорсткими заявами. І тепер важливо зрозуміти, чи вдасться досягти відставки Мадуро без американської військової операції або ж США дійсно підуть на інтервенцію до Венесуели?
Не потрібно пояснювати, що в разі такого вторгнення режим Мадуро приречений. Але воно може привести до реального зіткнення Сполучених Штатів і Росії — і добре, якщо це буде зіткнення інтересів, а не зіткнення військових.
Але навіть якщо такого зіткнення вдасться уникнути, в разі краху режиму Мадуро його союзник Володимир Путін буде відчувати себе приниженим. Для реальної відповіді Америці у Кремля тоді залишаться два варіанти можливих дій.
Перший — Близький Схід. Не просто знову піти на загострення ситуації навколо Сирії, але за допомогою Ірану і його союзників поставити під сумнів безпеку Ізраїлю. Але для Путіна це занадто ризикований варіант, тому що ситуація з безпекою Ізраїлю знаходиться у зоні особистої зацікавленості президента Трампа. Та й реакція самого Ізраїлю може виявитися занадто серйозним ударом по позиціях Москви в регіоні. Ні, на ескалацію на Близькому Сході Кремль навряд чи зважиться.
А ось на ескалацію в Україні — цілком. Це вже звичний для Путіна спосіб реагування на виклики: ви б\’єте по моїм союзникам — я б\’ю по вашим. Операція НАТО проти Сербії і визнання незалежності Косово стали приводом для війни Росії проти Грузії і визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії. Перемога Майдану і втеча Януковича — до анексії Криму. Крах режиму Мадуро, та ще й з американською допомогою, цілком може підштовхнути Путіна до нових авантюр на території нашої країни.