«Донкіхотська» боротьба з корупцією в Україні триває

На антикорупційній нараді. У мене було стабільне відчуття, що керівники «силових відомств» ніби умовляють і переконують один одного, у тому, що «треба щось робити». Регулярно звучали наступні фрази: «країна потребує змін», «потрібно щось робити», «треба координувати», «готові допомогти», «запрошуємо на дієву розмову»

Апофеозом стала фраза Прем\’єр-міністра Арсенія Яценюка, який дослівно закликав до такого: «Пропоную почати системну роботу» (!). Вчасна пропозиція, треба сказати! Може потрапити до новітніх підручників з історії. Арсеній Петрович ще поділився своїми спостереженнями: мовляв, часу вже немає (мабуть, на підготовку до початку системної роботи), і що, згідно оприлюдненої відомствами статистики, борцям з корупцією можна давати медалі. Але люди на вулиці, якщо у них запитати, не поділяють оптимізму цих статистичних звітів.

Це добре, що мешканці сучасного українського Олімпу почали з цієї, сяючої можливостями вершини, як казав Голохвастов, «з тудова» звертати увагу на те, що відбувається на вулиці. Це, безумовно, одне з досягнень громадянського суспільства. Але напружує дещо інше: минулого року країна формувала антикорупційні органи. Створення НАБУ та обрання антикорупційного прокурора стало певним етапом в житті країни. У більшості оптимістів панувало відчуття майже ейфорії: «Ну, нарешті! Тепер почнеться!»

Як виявилось, не почнеться. Ще не сформовано Державне Бюро Розслідувань (ДБР). Ба, навіть більше: ще, навіть, не оголошено конкурс на обрання його керівника. Чому це неможливо було синхронізувати із річною епопеєю формування інших антикорупційних органів – складно сказати. Але факт в іншому: країну очікує ще один бар\’єр, подолання якого потребує часу і зусиль, і відкладає початок масштабної боротьби з корупцією. Люди, звісно, ще почекають, але політики та посадовці починають відчувати їх настрій. Тому, я думаю, й проводять публічні наради у прямому ефірі. Аби показати: ми працюємо. Ми – зробимо. Скоординуємо. Переконаємо один одного у тому, що «країна потребує змін». Я вже писав про те, що в багатьох державах видавати наміри політиків під виглядом новин, а їхні заяви про те, що вони ще не зробили, а лише збираються – це моветон. Інформаційний сюр-реалізм. Справжнім новинним продуктом має бути лише факт – те, що вже зроблено. Посаджена така-то кількість корупціонерів, до бюджету повернуто стільки-то мільярдів (В Україні впродовж останнього року героїчної боротьби з корупцією до держбюджету повернули… 5 з половиною тисяч гривень).

Натомість, телевізійні спроби домовитись почати діяти, викликають сумні відчуття. Відчуття спроби наздогнати втрачений час і знову всіх нас переконати: ми – все зробимо! Дайте нам ще пів-року, а краще – рік, аби сформувати ще одну антикорупційну установу. А потім – ще одну.

І, зрештою, до чого домовились сьогодні? Зібратись через місяць, вже у стінах Генеральної прокуратури. Можливо, й Генеральний прокурор (пан Віктор Шокін) підтягнеться, бо сьогодні на антикорупційній нараді, його не було. Хоча, з іншого боку, а на біса він там потрібен? На останній прес-конференції Президента, Петро Порошенко дав зрозуміти, що від Генпрокурора вже мало що залежить… Так, ще один важковаговик у розшитому золотом й тризубами мундирі. З усіма, належними високому сану, атрибутами та статтями держзабезпечення. Але є й позитив у всій цій історії з керівниками «міністерств і відомств». Точно можна сказати, що через місяць в Україні знову будуть боротись з корупцією. У прямому ефірі, щоб всі бачили… І щоб нікому не було сумно.

І правильно роблять урядовці, що публічно оголошують наступну дату атаки на корупціонерів! Згадую, як дворова активістка тьотя Люся з одеської Молдаванки заздалегідь оголошувала всьому вельмишановному паньству, що труїтиме дихлофосом тарганів. Сусіди встигали закинути речі в машину й дременути на кілька днів на дачу. Щоправда, нахабні комахи плювати хотіли на попереджувальні оголошення активістки тьоті Люсі…

Источник