Про Кравчука вже почали забувати. Був такий президент на початку 90-х років минулого століття в Україні. Запам’ятався тим, що маючи великі можливості і масову підтримку, зробив дуже мало корисного для українців і зрештою пішов, не наважившись на якісь реформи
Але нині він роздає інтерв’ю, в яких удає мудрого і далекоглядного політика, такого собі чи то Макіавеллі,чи то Талейрана наших днів. Кравчук схильний перебільшувати свою особисту роль, інколи навіть дозволяючи собі заяви на кшталт: «Я створив цю державу!» Це про незалежну Україну…
Нещодавно він публічно порадив дати особливий статус Донбасу ( чого вже 1,5 року добивається Путін та його маріонетки «ДНР» ( «ЛНР») і якийсь феноменальний статус Криму ( формально у складі України,а фактично незалежної держави, утримувати яку, напевно, доведеться таки Україні).
Звісно, це те, чого прагне Кремль: прищепити Україні важку хворобу сепаратистських псевдоутворень, котрі має годувати Україна, а здійснювати тамвладні повноваження реально буде Росія. Причому ці недореспубліки за сигналом з Москви вирішально впливатимуть на всю українську внутрішню і зовнішню політику,постійно шантажуючи Київ заколотами, війною, зверненням до Кремля і т.д. Це призведе до перетворення незалежної України на маріонеткову державку Росії за прикладом квазідержави Манчжоу-Го, що створила Японія на окупованій території Китаю чи за прикладом Норвегії,окупованої німецькими нацистами,що формально зберігала суверенітет, власну поліцію, органи влади, але повністю залежала від Берліна. А можна ще згадати протекторат Богемію і Моравію на теренах колишньої Чехословаччини, де чехи мали також свою поліцію,якісь залишки своїх збройних формувань і навіть власного президента, але вся влада належала німецькому наміснику та його управлінському апарату. Кравчук,незалежно від того, що він там насправді думає, хоче повернути втрачені території в Україну вже у вигляді «троянського коня» Путіна, який таким способом прагне знищити Українську державу зсередини.
Деякі українські ЗМІ не без участі самого фігуранта творять міф про Леоніда Кравчука як «видатного державного діяча»,сивого політичного лиса,який в 1991 році обдурив Москву з її ГКЧП і тонко, по-візантійськи і безкровно вивів Україну зі складу СРСР.
Насправді йдеться про підступного, хитрого, егоїстичного і цинічного політика, який 20 років працював у Ідеологічному відділі ЦК КПУ,був його завом, що вимагало в умовах комуністичного «курника» з його звичаями («клюй ближнього», «плюй на нижнього») гнучкості індійської кобри і феноменального нюху німецької вівчарки. Всього цього другому секретареві ЦК КПУ і голові Верховної Ради УРСР цілком вистачало. Але лише наївні люди і професійні миротворці можуть вірити, що ці свої якості Кравчук використовував тільки в інтересах України,ні, виключно і в першу чергу для себе, любого, для свого добробуту, становища і впливу, а потім уже десь там трохи й для України…
Кравчук принципово не відрізняється від Кучми, тільки Кравчук роками шліфував свої манери у середовищі партійних бюрократів, а Кучма-людина з виробництва, то звик діяти брутальніше і з матюками. Ото й вся різниця… Саме Кравчук зберіг панування партійно-радянської номенклатури в незалежній, ні, не Україні (такою вона стає лише сьгодні), а в УРСР.
Російський письменник і українофоб Міхаіл Лайков, який тривалий час проживав тут, в Україні, в українофобському памфлеті «Гуляй, Украина!» справедливо зазначив, що такими діячами, як Кравчук і Кучма, держави не починаються, а закінчуються. Кравчук розпочав собою цілу галерею президентів-невдах:Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко – жоден із них не став національним лідером, таким, як Вацлав Гавел і Лех Валенса.
Після тріумфального референдуму 1 грудня 1991 року Кравчук потягнув Україну до СНД (чого український народ йому не доручав), легалізуючи постійні системні втручання Москви у внутрішні справи України, московський диктат і фундаментальне обмеження вільного вибору України як усередені держави, так і на зовнішньополітичній арені.
На початку 1991 року Кравчук де-факто сприяв утворенню Москвою так званої Кримської автономної республіки,що на 20 років стала вогнищем сепаратизму.
Хоча тоді Москва страшенно боялася виходу України зі складу СРСР і навіть натяк з Києва міг у зародку вбити кримську авантюру союзного центу. Однак Кравчук навіть на це не наважився. До речі,він тоді дав Криму ті самі права, до яких заклинає сьогодні,права де-факто незалежної держави,і кримський «президент» Юрій Мєшков їздив світами,встановлюючи відносини між Кримом і іноземними державами. Рятувати Крим і Україну від кравчуківської мєшковщини потім довелося Євгену Марчуку …
Були за Кравчука чудові шанси встановити контроль над Чорноморським флотом і зробити його українським. Після розпаду СРСР Чорноморський флот кілька днів був безконтрольним,його можно було перепідпорядкувати одним розчерком пера,тодішній командувач ЧФ адмірал Ігор Касатонов приїхав у Київ,щоб присягати Україні,але в офіційному Києві Кравчука його ніхто навіть не зустрів. Україна втратила унікальний шанс… Потім аж до квітня 1992 року Кравчук зволікав зі створенням Військово-Морських Сил України.
За Кравчука кудись зникло одне з найбільших у світі Чорноморське пароплавство (сотні суден!), його зникнення досі не розслідуване. Кравчук нічого не зробив, щоб унеможливити так званий Харківський церковний собор, який заблокував церковну автокефалію для України, Кравчук програв незалежну українську православну церкву і всі Лаври на теренах України. Політична «геніальність» Кравчука засвідчена тим, як елементарно на президентських виборах 1994 року його переграли Кучма, Табачник і Звягільський… Кравчук справді геній, геній пристосуванства і не принциповості. Нині він пристосовується до плані Путіна і до тієї капітулянтської групи,партії поразки,що сформувалася в чинній владі. Останнім часом це угруповання активно веде наступ на партію опору і перемоги,звідси суди над добровольцями,волонтерами і підтримка всіляких капітулянтів.
Ця верхівка якщо щось робить на сході,то виключно під потужним тиском українського суспільства,що змушене вести війну на два фронти: проти путінської агресії і проти власних капітулянтів на Печерських пагорбах Києва.
Визнати «особливий статус» Донбасу — означає визнати перемогу планів Путіна і визнати Україну країною,що програла війну. А далі Україні диктуватимуть ще більш принизливі умови.
Не можна ставати на коліна перед агресором, навіть якщо в нього з’явилися такі лобісти, як Леонід Кравчук, що на велике нещастя для українців був першим президентом незалежної України.