Венеціанська комісія та конституційна філологія

На сайті Національної асоціації адвокатів України досить оперативно з’явився відгук на мій текст «Правнича монополія або позбавлення конституційного права»

Однак оскільки конституціне право на правову допомогу є одним з найважливіших фундаментальних прав людини і громадянина, вважаю за необхідне зробити кілька зауважень.

У своєму тесті я стверджував, що у разі зміни статті 59 чинної Конституції України кожен з нас втратить право на правову допомогу, отжимавши замість цього конституційного права інше – на професійну правничу допомогу.

Неабияк здивувало обгрунтування «правничої» новації посиланням на проміжний висновок Венеціанської комісії.

Відповідно до пункту 4 статті 4 Статуту Європейської комісії «За демократію через право»(Венеціанської комісії), робочими мовами Венеціанської комісії є англійська та французька.

У чинному тексті legal assistance, у пропонованих змінах professional legal assistance.

І там і там правова перекладається англійською як legal, тобто, україномовні нюансиправова-правнича Венеціанською комісією не розглядалися і не освячувалися.

Шановна Наталія Фещик також зауважує, мовляв, терміни правовий-правничий-правний-юридичний є родо-видовими синонімами.

Однак, якщо це синоніми, навіщо взагалі один синонім міняти на інший, перевертаючидогори дригом колосальний масив вітчизняного законодавства?

Адже в українському праві ми десятиліттями користувалися термінами «правова допомога», «правова робота».
РІшення Конституційного суду у справі про правову допомогу (N23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року, справа N1-23/2009), що стало результатом багаторчної праці, не побоюся цього слова – боротьби, закріпило розуміння «права на правову допомогу» як гарантованої державою можливості будь-якій особі (а не тільки свідку, як думає дехто) незалежно від характеру її правовідносни з державними органами, органами місцевого самоврядування, об\’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах як вона того потребує.

І навіть через сім років я не насмілюся стверджувати, що проблеми з реалізацією права на праову допомогу в Україні можна вважати вирішеними.

Хотів би помилитися, але боюся, що після зміни статті 59 Конституції, боротьбу за правильне розуміння і фактичну реалізацію тепер уже «права на професійну правничу допомогу» доведеться починати з самого початку.

P.S. Питання «професійності» правової-правничої допомоги виходить за «філологічні» рамки, тому про це в іншому тексті.

Джерело