Україна стає «жертвенним бараном» для всього світу.
Так складається, що це не Україна примушує Росію до миру на своїх умовах, а це Росія через Європу та США примушує Україну до миру на своїх умовах.
Цей примус до миру робить з України цапа-відбувайла. Ніхто в світі не хоче воювати з ядерною Росією, тому Україна здається всім – і Європі, і США, і Росії – жертвою, яку світ має принести, щоб мир продовжився хоч б ще хоч трохи.
Оцінка перспективи для України така:
1. США змусять Україну під загрозою зняття санкцій з Росії та відмови від надання фінансової допомоги виконати «мінські домовленості» безвідносно до їх виконання Росією та ОРДЛО (ДНР-ЛНР).
2. «Мінські домовленості» будуть редуковані до виборів на території ОРДЛО незалежно від реальної можливості їх провести та незалежно від наслідків у найближчому майбутньому.
3. Незалежно від виконання «мінських домовленостей» Україною санкції (Європи раніше, США пізніше) з Росії будуть зняті.
4. Незалежно від виконання «мінських домовленостей» Україною питання про окупований Крим в світі буде в тому чи іншому вигляді деактуалізоване, залишиться лише риторика типу «США ніколи не визнають приналежності Криму до Росії», як вони колись не визнавали окупацію Росією Прибалтики.
5. Єдине, що залежить від виконання Україною «мінських домовленостей», це фінансова допомога для неї.
Про принципи демократії тут не йдеться, як би американські та європейські політики не намагалися це доводити. США і Європа сьогодні у відношенні до України втрачають головне надбання останнього століття – демократичне поняття про суверенітет народу.
Суверенітет української громади США та Європа при посередництві жадібного та дурнуватого українського правлячого класу продають Росії в обмін на її тимчасову відмову від війни. Україна за це має заплатити своїми життями і своєю територію, бо Захід досі не готовий воювати з Росією.
Таким чином Україна стане жертвенним бараном для світу. І їй за це просто заплатять гроші.
Проблема жертви у тому, що вона ніколи не буває остаточною. Коли ми стаємо на шлях жертовності, то це означає, що один раз принесена жертва надалі потребуватиме жертв знову і знову – до тих пір, поки той, хто жертвує не пожертвує всім, що має, або не перестане жертвувати і не стане чинити опір.
Каюсь, що в своєму описі логіки жертовності ще в листопаді 2014-го року мені і на думку не спало, що українська влада може впасти до такого стану, що жертвуватиме власною перспективою.
В тій роботі стверджувалося про неминучість жертви і про важкий вибір, чим саме нам доведеться жертвувати – життями громади, життями контрреволюційної еліти, свободою та ідентичністю українці чи частиною території – задля виразної перспективи для України. Але в тій роботі авторові навіть на думку не спало, що буде обрано жертву саме перспективою задля продовження стану невизначеності в Україні.
Жертва перспективою – це коли не обирається жодна з жертв, яка увиразнює перспективу, а рішення відкладається на майбутнє водночас зі збільшенням ставок жертоприношення.
Інтерв\’ю Романа Безсмертного, яке зроблене на тлі його виходу з мінського процесу, було проаналізоване в статті Сергія Рахманіна «Оборона Мінська» у властивій для ДТ комбінації – непоганий міжнародний аналіз вкупі з аналітикою внутрішніх інтриг в Україні.
Водночас це інтерв\’ю Романа Безсмертного надзвичайно важливе для розуміння нинішньої і майбутньої політики України, бо показує безперспективність субдомінатної політики і маловпливовість в Україні домінантної політики.
Що пропонує Роман Безсмертний за великим рахунком? Він каже – навіть в ситуації примусу до миру на умовах Росії все одно Україні можна грати домінантну гру.
Він фактично пропонує складну стратегію цієї домінантної гри. В принципі така стратегія повинна була б залишатися непублічною. Але ідіотизм української політики і ницість правлячого класу змусили Безсмертного її викладати публічно.
Отже домінанта гра України полягає в наступному.
1. Розгорнути безпрецедентну міжнародну компанію по вимогах до Росії перестати фінансувати та озброювати ОРДЛО. Що називається – «винести мізки світу» своїми вимогами контролю за переміщенням зброї з території Росії на територію ОРДЛО. Безсмертний виходить з наступного – ми не можемо забезпечити контроль за тим, щоб в ОРДЛО не стріляли, але ми можемо, якщо дуже постараємося, забезпечити міжнародний контроль за тим, щоб з Росії не надходили зброя та боєприпаси, якими стріляють.
2. Забезпечити правове виконання «мінських домовленостей» на основі законів України, але в обхід змін до Конституції України. Парламент має прийняти «Статут територіальних громад окремих районів Донецької і Луганської області», де «мають бути врегульовані питання безпеки до виборів, безпеки під час виборів, безпеки після виборів, правила виборів, порядок проведення амністії, забезпечення імунітету під час виборчого процесу, питання, пов\’язані з економічним режимом на цій території, питання, пов\’язані з фінансовим режимом, банківським режимом, соціальним статусом учасників цього процесу». Тобто перенести правовий акцент з неконтрольованих областей ОРДЛО на суб\’єктів права – територіальні громади ОРДЛО. Почати децентралізацію в окупованих районах ОРДЛО, хоча вона все ще не йде в неокупованих районах України, це взагалі-то дуже круто для воюючої країни, але це, як не дивно, реально.
3. Вибіркова і поступова інтеграція окремих частин ОРДЛО в правовий простір України (розділяй і владарюй) на основі Статуту. Тобто цей Статут «ратифікувати може частина територій. Хто не ратифікує – той не матиме взаємодії ні фінансової, ні соціальної, ні інфраструктурної». Отже території ОРДЛО втягуються в правовий простір України поступово, по мірі визнання ними Статуту. По факту це своєрідний фільтраційний правовий механізм інтеграції ОРДЛО в Україну.
Тобто найважливіша пропозиція Безсмертного досі не стала предметом обговорення політиків та експертів. Чому так?
Безсмертний пропонує домінантну політику, він виступає на боці інтересів української громади. Президент України та більшість депутатів Парламенту (разом з українськими олігархами) досі обстоюють субдомінантну, залежну від США та Європи, політику України. Це головна проблема України.
Якщо вже так сталося, що правлячий клас не здатен до непублічного впровадження стратегічних кроків з позиції домінантної політики, можливо публічна домінантна політика української громади матиме успіх.
Можливо українській громаді варто вчитися жити не тільки без держави, що ми вже робимо багато років, але у багатьох питаннях вчитися жити без провідної ролі правлячого класу.
Шановна українська громадо, шановні опозиційні фракції Парламенту і ті експерти та консультанти, які досі залишаються на позиції громади, – підтримайте саме такий домінантний підхід Безсмертного щодо ОРДЛО!
Звичайно це не детальний план, але це саме той підхід, саме та стратегія, яка дозволяє Україні грати свою гру навіть в ситуацій примусу до миру, коли Україну розглядають як офірного баранчика для світу.