Найбільшого розголосу набув випадок з «ментовськими війнами».
«Ментовські війни» розпочали цю міжвідомчу конфліктну епопею. Спочатку НАБУ побило ГПУ, потім з помсти ГПУ побило НАБУ. Що тут скажеш? Бий свій свого, щоб Росія боялася!
А недавно міжвідомчі війни з іншої причини охопили ще більше відомств. Почалася епопея з пошуку цапа-відбувайла у справі про зрив електронного декларування статків. Тут набір учасників протистояння ширший – НАЗК, Держспецзв\’язок, РНБОУ, Президент України. Ситуація міжвідомчої війни вийшла навіть за межі України – представники «Transparency International Україна» почали вказувати українській владі, кого слід відправити у відставку, як і зазвичай, без будь-якої критичної реакції на це як депутатів, так і виконавчої влади в особі Президента та Прем\’єр-міністра.
Відомства почали валити одне на одне свою провину за цей зрив. Це майбуть так пан Гройсман показує нам всім, як потрібно «керувати державою»?
І в тому, і в іншому випадку це не просто саботаж чиновників. Тут інше.
В першому випадку недавно обране і цнотливе поки що в плані корупції НАБУ хоче довести корумпованість ГПУ, яка у відповідь хоче довести, що НАБУ власне не таке вже й цнотливе. ГПУ підключила до справи СБУ, яка замість того, щоб ловити російських терористів, заходилася перевіряти НАБУ і показала, що одна пані з НАБУ не така вже й цнотлива в сенсі корупції.
Це справжні «ментовські війни». Хто далі підключиться до цієї війни – МВС чи може Спеціалізована Антикорупційна Прокуратура оголосить автономію всередині Генеральної Прокуратури? Це так пан Луценко нам показує, як потрібно розслідувати корупцію?
В другому випадку причетні до запуску відповідальної електронної звітності чиновники «запустили дурочку», мета якої – якомога довше саботувати електронне декларування статків, бо воно не вигідне корумпованим чиновникам. Тобто відповідальні за запуск електронного декларування статків чиновники просто виконують колективне замовлення всіх корумпованих чиновників у вигляді саботажу цієї системи, подання неправдивої інформації до якої тягне за собою правову відповідальність.
«Міжвідомчі війни» – це не що інше, як продовження політичної кризи, яка не була і не могла бути подолана в ситуації парламентської контрреволюції та олігархічного консенсусу. Причина «міжвідомчих війн» – незавершений процес люстрації в Україні, який в ситуації контрреволюції став заблокованим і, що називається, «спускається на гальмах» на тлі риторики про нібито продовження люстрації та боротьбу з корупцією.
Міжвідомчі війни мають три причини свого виникнення в Україні: 1) беззастережна публічність дій влади і неослабний громадський тиск на чиновників; 2) загострення суперечностей між новими та старими структурами у владі на тлі необорної публічності та безпрецедентного громадського тиску; 3) заблокований процес люстрації влади (особливо в правовому її сегменті) в ситуації контрреволюції та напруження з Росією.
Кожен виток міжвідомчих війн має призводити до люстраційних рішень. Саботаж чиновників не подолати без рішучих кроків щодо саботажників.
Ситуація ускладнюється посиленням напруженості у відносинах Росії з Україною. Водночас саме цей час – є шансом для України. Поки Росія слабка і реально на повномасшатбну війну навряд чи здатна, необхідні дострокові парламентські та президентські перевибори, а також продовження процесу люстрації.