Треба переглянути ставлення до цінності життя і свободи.
Не можна сказати, що люди та інститути нашої реформованої-перереформованої країни не діють чи діють не активно. Діють, аж гай гуде. Тільки замість активних дій, спрямованих на реалізацію конституційних положень, на утвердження верховенства права, гарячково і з великим ентузіазмом кроять і перекроюють закони і власне конституційні положення.
У нас усе ще поширене вкрай хибне уявлення про реформи як про перш за все зміни законодавства. Банальне невиконання законів виправдовується тих законів недосконалістю. І ким виправдовується? Самими правопорушниками.
Старі недосконалі закони міняються на нові, нові закони знову не виконуються, отже, є недосконалими, а тому коло повторюється.
Яке вже тут верховенство права.
Давно слід зупинитися і почати з початку. З аксіом, з простих цінностей. З абетки.
І така абетка, цитатою з якої починається цей текст, нещодавно вийшла з друку.
«Конституційне АБВ». Автор – Всеволод Володимирович Речицький.
Чи розуміємо, чи сприймаємо ми, як суспільство, аксіоми органічного конституціоналізму?
Яким є наше ставлення до свободи, власностІ і демократії?
Чому у нашому гімні є слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу», а у нашому Основному Законі немає права на демократичне повстання і права на вільне володіння зброєю?
Мусимо погодитися з В.В. Речицьким у тому, що «…в Україні не було і немає глибокого усвідомленя того, у чому полягає загальний зміст і функціональне призначення органічного конституціоналізму загалом. В даному випадку йдеться не про окремі норми та інстититути, а про хибне визначення головних цінностей, стратегічної мети Основного Закону. Від більшості українських політиків і юристів на запитання про те, чим є у функціональному сенсі конституція та які її головні цінності, у кращому випадку можна почути означення конституції з підручника радянського державного права».
У кращому випадку, що правда, то правда.
Всеволод Речицький, цілком успішно намагаючись «бути серйозним і несерйозним водночас», надає усім нам можливість усвідомити основи органічного конституціоналізму.
Автор пов\’язує органічний конституціоналізм з якісним проривом у соціальній динаміці, де головне – «юридична рівність можливостей, прямий доступ до шансів і зваб, максимальне спрощення та вкорочування соціальних трансакцій».
А ще для органічного конституціоналізму характерий вічний жах чиновника: владна ієрархія відступає на другий план.
Як гіркі ліки ми повинні сприйняти сумні висновки В.В. Речицького про те, що «наш вітчизняний конституціоналізм не є органічним», а наша Конституція «насправді не є правовою».
А тому нам варто ще раз переглянути своє ставлення до співвідношення цінності життя і свободи, права і демократії.