Що ви будуєте: Україну, чи поліпшену Росію

Не можу зрозуміти істерики з приводу «к нам не пустят российских артистов».

Уявіть собі, що Росія напала не на Україну, а на Польщу, окупувала не Донецьк, а Ельблонг. І раптом на тлі пропозицій вимагати від гастролерів визнання факту окупації території Польщі починається істерика – жах, до нас не пустять наших улюблених російських артистів! Як жити!

Можливе таке? Та ні, звичайно. Російські артисти мало кого цікавлять в Польщі. В Німеччині. У Франції. У балтійських країнах або Ізраїлі вони виступають для місцевих російськомовних діаспор, грають роль ностальгічних самоварів за тверду валюту. А у нас?

А у нас вся ця істерика — свідоцтво того, що величезна частина громадян, яка до того ж вважається патріотичною, все ще живе — і хоче жити — в радянській цивілізації. І не українська, не європейська культура для неї своя, а московська. Тільки вона хоче, щоб московські майстри культури любили Україну. І тому кожного разу розчаровується. Ах, нас не любить Табаков! Ах, нас не любить Гафт! Якщо нас розлюбить Алла Пугачова – це вже точно крах!

Так що ж ви тут будуєте — Україну або поліпшену Росію, для якої будуть співати Гребенщиков або Макаревич? Ви все ж таки визначтеся, друзі мої. Якщо ви хочете поліпшену Росію — тоді зрозумійте тих росіян, які говорять, що Україна — це вигадка. Що потрібно тільки замінити Порошенка на Медведчука — і всі проблеми зникнуть. А для вас, може, зникнуть проблеми якщо Путіна замінити, наприклад, Явлінським?

Ну ось якщо президент Росії буде родом зі Львову — що заважає приєднатися до Росії областями? І російські артисти виступатимуть в кожному місті, і Крим буде знову наш — в сенсі спільний? Не хочете? Але що вам заважає? Що відрізняє вас від ваших сусідів, якщо мова у вас — спільна, культурні інтереси — спільні і навіть Табаков — один на всіх? Тільки те, що ви вирішили, що в Європі жити вигідніше, а вони думають, що вигідніше — це коли продаєш свою нафту? Ось і всі розбіжності?

25 років поспіль я не втомлююсь говорити вам одне і те ж: маєте вирішити, українці ви чи ні. Є у вас своя культура чи ні. Є у вас своя мова чи ні. Є у вас своя гордість чи ні. Не шукайте хорошого чужого пана. Хороший — все одно чужий.

На відміну від багатьох любителів московської естради я прожив в Росії половину життя. Я не соромлюся говорити російською мовою. Я не кричу, що я зневажаю Росію, як багато хто з «патріотів», що відстоюють права гастролерів. Я люблю російський живопис, поезію, театр, музику. Люблю Ярославль і Великий Новгород. Я — російський філолог. Я закінчив Московський університет. Але тільки вся ця культура — чужа для мене. Просто так сталося. Просто я — не росіянин. І те ж саме я можу написати про італійську, французьку, польську, угорську, японську цивілізації.

Я народився євреєм в Україні. Шолом-Алейхем, може бути, не такий великий, як Толстой — але він мене розуміє. Шевченко, може, поступається Гете — але я його розумію. І тих, для кого він писав, теж. Це ж так просто.

Коли ви навчитеся ставитися до російської культури — і вже тим більше до вульгарної російської «попси» як до чужої — перед вами відкриється величезний світ. Світ чужих культур і світ своєї культури. Втім, я вже не вірю, що ви навчитеся. Більшість з вас так і помре під московські пісні і з образою на Росію, яка не захотіла визнавати ваше право бути європейцями і залишатися в «русском мире» одночасно.

Спробуйте хоча б навчити цьому своїх дітей. У вас обов\’язково вийде. У моїх батьків, як бачите, вийшло.

Джерело