hronika.info
Александр Носаль
Все статьи автора
Мнения

Що чекає Порошенка цієї осені

У президента повинна бути неабияка легітимність.

Як відомо, прогнози, а надто політичні — справа невдячна. Поведінку таких складних систем з великою кількістю акторів та невизначеності дуже важко передбачити. Що можливо зробити — так це визначити основні тренди та напрямки, що будуть задавати рух української політики у найближчі кілька місяців.

Чотири основні теми цієї політичної осені — тарифи, Мінський процес, безвізовий режим та боротьба навколо антикорупційних органів. Усі чотири безпосередньо торкаються президента, і жодну з них прямо зараз не можна занести до його активу. На тарифах будуть грати Тимошенко, Ляшко та Опозиційний Блок. Відведення озброєнь не працює, Мінський процес гальмується, і багато хто на Заході поспішає звинуватити в цьому Україну. Надання безвізового режиму відтягується. Проблеми з електронними деклараціями та підслідністю корупційних злочинів викликає сильне занепокоєння партнерів на заході та представників громадянського суспільства в середині країни. Картковий будиночок української політики зразка другої половини 2016-року сильно хитається і балансує з останніх сил. Будь-який, навіть легкий поштовх здатен цей ситуативний баланс зруйнувати. І що найголовніше — жоден з серйозних політичних акторів своїм становищем не задоволений, а значить, буде намагатись його покращити за рахунок інших.

Тарифи і фактор ЮВТ

Очевидно, що тема тарифів постане дуже гостро, коли домогосподарства отримають перші рахунки за спожите тепло. Або ж навіть раніше, коли виявиться, що опалювальний сезон відтягується через небажання багатьох ЖЕКів підписувати договори з енергетичними компаніями через зависокий тариф. Тарифи — стандартна тема Тимошенко і Ляшка, тому немає жодних сумнівів, що вона розкачуватиметься. З якою метою — призначення дострокових виборів чи тиск на президента задля отримання портфелів — це питання. Дострокові парламентські вибори сьогодні аж ніяк не вигідні партіям коаліції, тому найбільш ймовірний і найбільш природній для президента Порошенка сценарій — будуть домовлятися.

Історія з відставкою голови Херсонської облради підтверджує те, що між Тимошенко і Опоблоком є певні домовленості. А це значить, що Тимошенко отримає доступ до ефірів як мінімум на Інтері. Юлії Володимирівні необхідна трибуна, і немає такого союзу на який би вона не пішла, задля отримання влади. Попередній президент не придумав кращого способу нейтралізації Тимошенко, аніж посадити її до в’язниці. Подивимось, що придумає теперішній.

Військовий конфлікт на сході України та Мінський процес

Мінський процес заморожується. Відведення озброєнь не працює. Для Москви і Вашингтона Сірійський конфлікт давно вийшов на перше місце і переростає в реально небезпечний. Ставки постійно підвищуються і риторика обох сторін стає дедалі агресивнішою. Конфлікт на сході України на фоні Сирії все більше сприймається як військовий конфлікт низької інтенсивності, який може тривати роками, а то і десятиліттями. Не можна сказати, що такий сценарій розвитку подій є найгіршим для країни, але він точно не є найкращим для президента миру, як називав себе Порошенко під час передвиборчої кампанії та на початку каденції.

Безвізовий режим

У президента навчилися позиціонувати будь-яку західну співпрацю з Україною як сигнал схвалення роботи влади. Будь-який транш МВФ, угода про безвізовий режим з ЄС — все подається як визнання Заходом успішної роботи чинної влади. При цьому ніхто навіть не згадує, що Угоду про асоціацію з ЄС мав підписувати Янукович. Та і взагалі, будь-які міждержавні угоди такого рівня є стратегічними договорами, а не оцінками. Хоча, звісно, елемент оцінки ніхто не применшує. Наші західні партнери добре це розуміють, тому і не поспішають з безвізовим режимом, адже у них є величезні претензії до ходу проведення реформ теперішньою владою. На Заході прекрасно розуміють, що для президента Порошенка ця угода — головний козир. Спосіб показати, що головна задача Євромайдану — рух до Європи — виконана під його мудрим керівництвом. Що ми, мовляв, уже у Європі. А те, що маємо найнижчий рівень життя у Європі та найнижчі зарплати, один з найвищих рівнів корупції та непридатне середовище для ведення бізнесу — це скоро виправиться саме собою. Ми ж бо тепер в Європі.

Розрахунок президентської команди — отримати безвізовий режим на початку осені — провалився. Тепер на передній план вийдуть соціальні питання, тарифи, розподіл видатків у новому бюджеті та інше.

Боротьба за антикорупційні органи

Скандали з електронними деклараціями та ситуація з підслідністю та конфліктом між ГПУ та НАБУ багатьма експертами уже названа корупційною контрреволюцією. Величезний ресурс кинуто на дискредитацію новостворених органів та лідерів думок. Додаткова іронія полягає у тому, що головним контрреволюціонером виступає чи не головний революціонер обох Майданів — генпрокурор Луценко. Так або інакше, нові антикорупційні органи — головна ставка наших західних партнерів на позитивні зміни. Якщо старі корупційні еліти переможуть у цьому протистоянні, питання реформ на цьому можна закривати.

Президент Порошенко два роки вибудовував вертикаль. Сьогодні він має значно більший вплив, аніж на початку своєї каденції. Цей вплив поширюється на власну фракцію у парламенті, прем’єр-міністра, генпрокурора, суди та органи місцеві адміністрації. Де-факто сьогодні Україну не можна назвати парламентсько-президентською республікою.

І головний конфлікт у тому, що при такому перекосі влади президент повинен мати неабияку легітимність. Достатньо переглянути особисті рейтинги Петра Порошенка чи його політичної сили, щоб зрозуміти, що чинний президент її не має. Той всеосяжний вплив, який має і надалі хоче мати президент не підтверджується народною підтримкою. Цей вплив означає, що будь-які рухи у політичній площині, будь-які спроби зміни конфігурації є безпосереднім викликом президенту. І найближчі кілька місяців покажуть, як президент справлятиметься з цими викликами. Улюблена тактика Порошенка — відсиджуватись — у такому агресивному середовищі більше не може бути виграшною. Порошенко не став президентом миру, не став президентом-дипломатом чи президентом-головнокомандувачем. Найголовніше — не став президентом-реформатором. У такій ситуації важко думати про другий президентський строк. Відбути перший — є вже не такою тривіальністю. тривіальною задачею.

Джерело

Рекомендуем прочитать

Почему инвестиции в «однушки» – это стабильный и надежный выбор

OSHU

Король Карл III и наследие колониального прошлого

OSHU

Австралия снижает возраст уголовной ответственности

OSHU