Згадуючи далекий 1991-й рік.
25 років тому українці вперше одноголосно сказали «так» державності на Всеукраїнському референдумі.
Це символічна дата для кожного з нас. Особливо нині, коли Москва брутально забрала Крим, коли змагаємось із ворогом на східних кордонах. Знову, як і 25 років тому, боремось за свою самостійність, за право «бути» на геополітичній карті світу.
Пригадую як в далекому 1991 році у Львові, напередодні референдуму, разом з батьками агітував ( як і мільйони українців) за незалежність. Ми тоді роздавали листівки на вулицях, щойно надруковані, «свіженькі».
Запах фарби не встигав вивітрюватись і цей запах досі асоціюється з запахом свободи. «Європейська держава за можливостями, московська колонія за становищем» — писалось на тих агітках. І я, школяр, не розуміючи, що таке справжня свобода та яка її ціна, уже відчував, що відбувається щось величне.
Який звук незалежності? Це радість батьків, людей на вулицях, які 1 грудня вийшли на демонстрації, пішли на виборчі дільниці обирати, зокрема, і першого президента. Вперше масово – з жовто-блакитними стягами, стрічками.
Це був звук щастя і прощання з «імперією зла» — СРСР. З того часу минули десятиліття, але оцей перший крок України на шляху до своєї незалежності не забуду ніколи. У мирний спосіб здобули право на самостійну державу.
На жаль, сьогодні ціною життя наших солдатів відстоюємо це право на Донбасі. Вірю, що здобудемо перемогу у цій боротьбі. По-іншому бути не може. «Європейська за можливостями, європейська за становищем» — на такий лейтмотив заслуговує наша країна, кожен з нас.